— Мати її, Самола, дочка старого Менеуа, як, до речі, й усі його діти, померла від загадкової хвороби. Очевидно, рак, — глянувши на Корділію, мовив Роулінз. — Батько, рибалка, загинув у штормовому океані. Ось вони й залишилися вдвох на білому світі.
— Тому-то його так і звуть: Той, Кому Не Таланить?
— Може, тому, а може, й ні, містер Васько, — відповів іхтіолог.
І додав:
— На Маршаллових островах, де американці випробовували атомні бомби, скоїлось з ним нещастя.
— Поглянь, поглянь! — закричав Очеретний, показуючи на лагуну.
Ми глянули у вікно. Крізь імлисте марево побачили, як з океану до атола прямує два кораблі.
То були «Вихор» і «Гідролог».
Розділ тринадцятий
ОСТАННІЙ ОСТРІВ
Сон це чи реальність?..
Океан пестливо тримає мене у своїх долонях, заколисливо погойдує, ніжить. Я, крихітка живої матерії, здаюся всесвітом, і всесвіт водночас довкруг мене, у ньому я розчинився, став його непомітною часткою.
Вода — немов шовковий сповиток. Розкуто й легко ширяючи в голубій купелі, не відчуваю власного тіла.
Та спочатку було так. З мороку народжений світанок огортав світ імлою. Лиш те, що маячило перед очима — предметне й відчутне, мало виразні ознаки, нагадувало про себе. Решта лежало за видноколом, недоступне моєму єству.
Потім спроквола посвітлішало. Розсунулися, чіткіше окреслившись, близькі й далекі обрії. Сонце повернуло на день.
За своє коротке життя я не раз себе запитував: чи можна бути щасливим, щасливим сповна? Хоч би тоді, як справджуються надії й докори не терзають душу. І взагалі, що воно за птах такий, щастя? Може, вдало пройдений шлях чи многотрудне його подолання. Нехіть боріння, розніженість, спокій. Чи, навпаки, нестримне жадання бурі.
У тиші степів, на світанку життя мріяв я про море, голубі кораблі, яких не бачив зроду. Мріяв — і був щасливий.
А одного разу море насправді постало переді мною, владно заполонило душу. І я стрепенувся від щастя.
У суворих північних широтах, у тому найпершому рейсі, збивала з ніг сніговиця, сікли морози. Океан з хвилі на хвилю кидав наше судно, й життя обернулось на муку. Та ми вистояли!
І знову я відчув щастя. Відчув на мить.