Шофер широко відкрив очі:
— Та що ви, їй-богу! Я ж віз вашого, — не дуже впевнено сказав він.
— Як нашого? Кого?
— А що він мені — документ чи що показував? Наказав везти, я й віз.
— Так, так… — квапився Потапов. — Розкажіть, який на вигляд цей чоловік.
Шофер почав розповідати. Око в нього виявилося пильне, і з кожною фразою перед Потаповим усе ясніше поставав образ Окайомова.
— На цього схожий? — Потапов показав шоферові фотографію.
— Він! Точна копія!
— Куди ви його відвезли?
— На Східний вокзал. Підвіз прямо до під"їзду.
— Він пішов у приміщення вокзалу?
— Ще при мені покликав носія і дав йому гроші на квиток.
— Куди?
— Не чув. Я вже розвертався.
— Що в нього було з собою?
— Згорток. Видно, важкий і цінний, бо жодного разу з рук не випустив.
— Дякую, товаришу Кисляков.
Розшукати на Східному вокзалі носія, який купував Окайомову квитка, було не дуже важко. І ось Потапов уже знав, що квиток куплено в купірований вагон до міста Борська і що клієнт подякував носієві не щедро, а в руках у клієнта був той самий згорток, і ніс він його сам.
— В управління, швидше! — крикнув Потапов, сідаючи в машину.
Шофер, який вже давно звик до таких наказів, глянув на площу і, всупереч усім правилам, перетнув її по прямій. Регулювальник уже підніс до рота свисток, але побачив номер машини і швидко перекрив в"їзд на площу.
ebooksa