Незабаром Окайомов стояв перед віконечком відділу кадрів театру:
— Я читав вашу об"яву про шофера. А може, вам потрібний механік.
Дівчина за віконечком сердито подивилася на Окайомова:
— Нам потрібен шофер.
— Шкода, — сумно промовив Окайомов, не поспішаючи йти.
Там, за віконечком, до дівчини підійшов працівник відділу кадрів:
— Заждіть, ви — механік?
— Взагалі я шофер другого класу, — наче нехотя відповів Окайомов. — А тільки останнім часом я більше працював механіком. 1 зарплата більша, і метушні менше.
— Ну, а якщо ми домовимося так: зарахуємо вас шофером, місяців зо два ви поїздите, а потім у нас передбачається одна комбінація, і ми переведемо вас на посаду механіка. А зараз ми дамо вам гуртожиток.
— Не обдурите?
— А навіщо ж дурити людину? Згодні?
— Спробуємо!
— У вас документи з собою?
— З собою.
— Тоді заходьте он у ті двері.
Увечері заміський гуртожиток працівників оперного театру приймав у свою сім"ю нового мешканця—шофера Сергія Михайловича Гудкова. А втім, прийом цей був ані урочистий, ані велелюдний; більшість мешканців барака в цей час була на роботі. Папірець про надання місця в гуртожитку Окайомов, за відсутністю іншого начальства, пред"явив голові санітарно-побутової комісії Колі Боркову, учневі кравецької майстерні театру. Моторний зизоокий хлопчина боком глянув на папірець і на Окайомова:
— Новий шофер, значить?
— Шофер.
— Ну то добре. Ходімо… — Борков повів Окайомова до його койки. — Це буде твоє, значить, місце. Білизну треба міняти не рідше як раз на тиждень. А прати її власноручно у пральні, що в кінці барака. Коли грошей, значить, не шкода, можна віддавати Марусі з жіночого барака. Влаштовуйся…
Окайомов сів на тверду койку і обдивився. Шеренга койок тяглася через увесь барак. На сусідній койці, накрившись з головою, спав довгий чоловік, його босі гулясті ноги стирчали в проході. І хропів він так тріскуче, що могло здатися, ніби він під ковдрою заводить мотоцикл. Окайомов з жахом уявив собі, як на всіх цих ліжках хропітимуть люди, і обличчя його скривилось у гидливій гримасі.
ebooksa