Я 11–17… Небезпечний маршрут

Під навантаження тільки що був поставлений величезний транспорт під назвою «Аеліта». Матроси поспіхом прилаштовували широкі трапи. Це були ті самі зібрані з окремих сегментів трапи, про які в кафе говорили три офіцери інженерних військ. «Все-таки встигли…»— подумав Дементьєв. Коло транспорту стояла група офіцерів і, очевидно, капітан транспорту — огрядний чоловік у чорній морській куртці.

— Пробачте, панове офіцери… — Дементьєв увічливо козирнув усім, — мені потрібний капітан «Аеліти».

— Я капітан, — промовив чоловік у чорній куртці.

— Пробачте, панове офіцери… — Дементьєв простягнув йому свій папірець.

Капітан прочитав і поблажливо усміхнувся:

— Що ж ви від мене хочете?

— Я повинен оглянути корабель і головним чином ті приміщення, які займуть солдати. Коротше кажучи, трюми.

— Навіщо це? — втрутився в розмову полковник з холодним, трохи одутлим обличчям.

— Ви полковник Кунгель? — Дементьєв виструнчився.

— Так, я полковник Кунгель.

— Капітан Рюкерт, санітарний інспектор евакуації. Ось мій мандат.

Полковник гидливо одмахнувся від папірця:

— Гаразд… робіть своє діло, але пам"ятайте: солдати не нарікатимуть на те, що ми їх вивезли звідси не в каюті першого класу.

— Але ж ви розумієте, — палко заперечив Дементьєв, — яке небезпечне епідемічне захворювання в умовах…

— Робіть своє діло!.. — роздратовано перервав Дементьєва полковник Кунгель і повернувся до капітана «Аеліти»: — Хай йому покажуть трюми…

Дементьєв оглядав трюми в супроводі мовчазного помічника капітана, який ішов позад нього, пихкаючи короткою люлькою-носогрійкою і розносячи скрізь їдкий дим дешевого тютюну. Що б не говорив Дементьєв, — він мовчав. Нарешті, вони піднялись на палубу.

— Коли відходите? — запитав суворо Дементьєв.

— Мали о дев"ятнадцятій тридцять, та перешкодили російські бомбардувальники, — повільно, не виймаючи люльки, проказав помічник капітана. — Якщо не перешкодять, вийдемо в двадцять три нуль-нуль. Кажуть, є наказ виходити тільки в темряві.

— Скільки чоловік візьмете на борт?

— Скільки влізе. — Люлька запихкала, і Дементьєву здалося, що помічник капітана сміється.