— Це не ваше діло, капітане.
— Ні, моє. Я санітарний інспектор особливого призначення.
Лікар вмить випростався. Машина зразу ж поїхала. Дементьєв пішов далі. Перша спроба пройшла вдало. Раптом Дементьєв коло напівзруйнованого пакгаузу побачив знайомі ящики, ті самі, які він вивіз із музею. Ящики лежали безладною купою, і біля них стояв вартовий з автоматом. Дементьєв протиснувся до вартового і суворо запитав:
— Чому вантажі й досі без руху?
— Не знаю, — байдуже відповів вартовий. — Офіцер, який відповідає за них, побіг у комендатуру.
Дементьєв пірнув у натовп. Від цих ящиків треба бути подалі. Напевно, офіцер, що побіг у комендатуру, — Брандт.
Коло входу на оперативний причал. порядку тепер було значно менше. Солдати вже не групувалися своїми чортовими дюжинами, вони стояли і сиділи де попало, раз у раз поглядаючи на небо. Мабуть, перебуваючи найближче від усіх до щасливої можливості евакуюватися, вони вирішили не залишати порту і під час бомбардування. А може, був такий наказ. Зате на територію оперативного причалу тепер нікого не пропускали.
Дементьєв підійшов ближче до контрольного пункту і почав пильно вдивлятися в обличчя солдатів.
— Дайте вашу руку, — сказав він одному з солдатів, у якого обличчя було темно-червоного кольору і запалені очі.
Солдат слухняно простягнув руку. Дементьєв намацав пульс і почав лічити удари.
— Хто ваш командир?
— В чому справа? — до Дементьєва підійшов низькорослий лейтенант на кривих ногах, його обличчя, задубіле на морозних вітрах, перетинав глибокий шрам. Видно, це був одчайдушний, бувалий вояка. — Що ви тут робите з моїми солдатами? — хрипким голосом спитав він.
— Поки що нічого, — усміхнувся Дементьєв. — Але жоден хворий солдат на борт транспорту не потрапить, За це відповідаю я, і такий наказ.
Навколо Дементьєва незадоволено загомоніли. Солдата, в якого Дементьєв мацав пульс, хтось спробував відтиснути вбік і сховати, але Дементьєв вчасно схопив його за руку і звернувся до лейтенанта:
— Покличте сюди старшого офіцера. Крізь натовп, що оточив Дементьєва, проштовхався офіцер з погонами майора:
— Що трапилось?
— Якийсь капітан оглядає наших солдатів, — пронизуючи майора відданими очима, доповів лейтенант.
Майор перевів погляд на Дементьєва:
— Хто ви такий?
— Я санітарний інспектор особливого призначення. Є наказ, щоб на транспортах не було жодного хворого. У Берліні не вистачає тільки епідемії!
ebooksa