У клубі вже готувалися до концерту. Артисти розпаковували свої чемодани, розвішували на стінах убиральні яскраві костюми Завклубом сам сидів у касі, радіючи, що люди так жваво розкуповують квитки.
Окайомов підійшов до керівника бригади артистів:
— От що я вирішив: чим сидіти мені тут склавши руки, я краще піду і домовлюся з ким треба у школі про ваш концерт.
— Оце добре! — Вухатий чоловічок потер руки. — Тільки нікому, звичайно, про це ні слова. Справа ліва, розумієте? Про концерт повинні знати я, ви і та людина, яка дасть приміщення.
— Розумію. Можете не турбуватись…
Окайомов вийшов з клубу чорним ходом, пробрався в глиб садка і ліг у густому малиннику.
Завклубом, продавши всі квитки, радісно прибіг за куліси:
— Повний збір! Можна починати!
— Де ми — там завжди повний збір! — поважно промовив вухатий.
— А ви, я бачу, ще не всі зібралися?
— Як не всі? — Вухатий придивився до артистів, що товпилися коло сцени. — Всі, як один. А! — Він, нарешті, догадався, про кого питає завклубом. — Він не виступає. Просто так приїхав з нами, повітрям подихати.
Концерт почався о дев"ятій годині. Завклубом провів Гончарова в зал, і вони стали коло дверей. Виступала співачка. Притиснувши руки до грудей, вона млосно співала про побачення з коханим, про місяць, про зорі… Гончаров просто не міг цього слухати.
— Сторонніх серед них нема? — роздратовано спитав він у завклубом.
— Де? — не зрозумів той.
— Серед артистів.
— А! — завклубом засміявся. — Одна компанія. Я їх уже не перший раз запрошую…
Не дослухавши пісні, Гончаров вийшов з клубу.
Селище поринуло у тишу і суцільну темряву. Нерухомо розкинулось над заснулою землею оксамитове зоряне небо, тільки Чумацький Шлях перетинав його, сиплючи білий пил на темне пасмо лісу.
— І ніч, як на лихо, безмісячна, — вголос сказав Гончаров і, тримаючись трохи ближче до будинків, пішов на станцію.
Співробітник, що чергував на станції, раптово виріс перед Гончаровим з темряви.
ebooksa