— Я вважаю це за серйозну помилку ворога, — відповів Потапов, — адже йдеться про розкриття не тільки прізвища, але й зовнішності.
— Я думаю інакше, — сказав полковник Астангов. — Такий досвідчений диверсант не міг не знати, до чого приведе розкриття прізвища. Пригадайте, який хитрий ключ знайшов він до серця Гурко. Абсолютно безпомилковий і тонкий хід! Щоб він не продумав питання з прізвищем?! Неправдоподібно! Ні, товариші, він жертвував розкриттям прізвища. Заради надійної явки на перший, найважчий для нього час. Все це розраховано з початку до кінця, і з усіх точок зору нам краще думати саме так, а не тішити себе його помилками… Продовжуйте, Потапов.
Потапов помовчав, обдумуючи те, що сказав Астангов, і вів далі:
— І все-таки на цьому етапі він припустився безперечних помилок. Усвідомлення цих помилок, очевидно, і примусило його так швидко зникнути. Тепер я хочу викласти план дальших дій своєї оперативної групи…
— Заждіть хвилинку, — знову перебив Потапова полковник. — Мені хочеться звернути вашу увагу на дві повчальні деталі в операції. Чи завдяки звичайній випадковості знайшли ми майстра Горбильова і Адалію Петрівну Гурко? Ні, товариші, тут ми повинні віддати належне майору Потапову. Це він наполіг на перевірці артілей і натрапив на Горбильова. І далі він проявив справді чекістську увагу до дрібниць. Він запам"ятав фразу шофера Вольського про костюм незнайомця і не пропустив її повз увагу в розмові з Горбильовим. Те, що могло здатися випадковістю, насправді стало результатом розумної роботи. Запам"ятайте це, товариші. Але поки ми розмовляємо, Окайомов діє, і йото треба шукати кожної години, кожної хвилини. Займемося тим, що нам слід робити. Прошу вас, Потапов, викласти ваш план…
В обговоренні плану взяли участь усі, крім Астангова і Гончарова. Полковник слухав, що говорили інші, щось записував і непомітно поглядав на похмурого Гончарова, який, здавалося, взагалі нічого не чув.
— План хороший, — сказав, нарешті, Астангов. — Були і розумні зауваження товаришів.
Він замовк, і Потапов занепокоєно помітив, що на обличчі полковника з"явився вираз, з яким він звичайно говорить дошкульні зауваження.
— Шкода тільки, що ми не можемо погодити цього плану з Окайомовим, а він якраз і може порушити його чіткість. Інакше кажучи, в плані я бачу істотний недолік — в ньому все обгрунтоване, але не визначено тото головного, що ми повинні робити завтра. Ні, не завтра, а сьогодні… — Астангов подивився на годинника. — Товаришу Гончаров, мене непокоїть ваш настрій. (Гончаров здригнувся і хотів підвестися). Сидіть, сидіть. Справа в тому, що ваша ділянка, товаришу Гончаров, сьогодні, саме сьогодні, головна. Ви встигли відмінити відпочинок групи розшуку на неділю?
— Не зовсім: мене пізно повідомили про ваш наказ. Але чоловік двадцять працюватимуть.
— Двадцять… — Полковник помовчав. — Ось що, Потапов: одразу з усією групою їдьте в Чорний бір. Справа у тому, товариші, що, за всіма об"єктивними даними, Окайомов зараз кинеться до своєї бази. Ми ж пам"ятаємо, що в нього з собою був тільки портфель з паперами. Це означає, що без бази він обійтися не може. Погано, що зараз літо, — воно дає Окайомову можливість обходитись без житла і маневрувати часом. Словом, або тепер, або трохи згодом він піде до своєї бази, і тому Чорний бір — для нас найголовніший об"єкт. Це безперечно, і це треба підкреслити в плані операції.
— Знімемо нагляд і за інститутом? — схвильовано запитав Потапов.
— Ці дні за інститутом наглядатиме група капітана Орлова. Товаришу Гончаров, карта Чорного бору у вас з собою.
— Завжди.
— Тоді зробимо так: усі, крім Потапова і Гончарова, вільні. Годину на збори…
Коли співробітники опергрупи вийшли, Астангов узяв у Гончарова карту і розгорнув її на столі:
— Давайте подумаємо, як перекрити всі підходи до Чорного бору. Ваші пропозиції, товаришу Гончаров.
Вважаючи, що з тривожної ситуації він вийшов вчасно, Окайомов діяв досить сміливо. Кілька днів після зникнення з будинку Гурко він прожив у дачній місцевості, ночуючи під відкритим небом, потім повернувся до міста, купив на вокзалі квиток до станції, першої після Лісної, і сів у поїзд. Він вирішив, що найбезпечніше дістатися до Чорного бору саме поїздом, у якому завжди багато людей.
У поїзді йому одразу ж пощастило — він опинився у вагоні з бригадою естрадних артистів. Окайомов умить збагнув, що ця весела компанія може йому стати в пригоді. Враз він швидко перезнайомився з усією бригадою, привабивши всіх своїм наївним захопленням з приводу того, що уперше в житті розмовляє з артистами. Ще один вдалий момент — з"ясувалося, що бригада їде з концертом саме на станцію Лісну. Поважна естрадна дама, життя якої почалося явно на світанку нашого століття, закочуючи очі під лоба, пояснила Окайомову, що вона — ілюзіонний номер.
— Що це означає? — з дитячою зацікавленістю спитав Окайомов.
ebooksa