Безумці

— Ні, не пригадую.

— Може, вам що-небудь скаже ім"я Манфред Закель? Спробуйте пригадати, шеф.

— Теж лікар?

— Так, лікар. Обидва — німці. Перший живе в Америці, другий має власну клініку в Берліні. Починали вони. А я тільки розвинув їхні ідеї і дещо домислив… Вибачте, шеф, може, ви спочинете і ми пізніше продовжимо розмову?

— Ні, кажи зараз.

— Гаразд. Так ось Лоренц і Закель застосовували ціанистий натрій, інсулін і деякі інші препарати. Впливаючи ними на уражені хворобою клітини головного мозку пацієнтів, обидва лікарі досягали успіху навіть у дуже важких випадках. Але й вони безпорадні проти певних форм божевілля. Особливо, якщо вражено ділянки мозку поблизу таламусу.

— Таламус?

— Загадковий горбик у центральній частині людського мозку. Про нього відомо далеко на все. В усякому разі мені… Одна з численних таємниць мозку, не розкритих досі.

— Далі, Артуре, я уважно слухаю.

— Так ось, у цих випадках звичайні препарати не давали ефекту. Більше того, вони призводили до того, що мозкові клітини починали руйнуватися. Процес переважно необоротний. Саме така хвороба, а точніше, така форма хвороби у Ханно Бретмюллера. На жаль, він занадто пізно попав до мене в лабораторію. Повірте, я зробив усе, що в людських силах, аби хоч скільки-небудь…

Кан нетерпляче ворухнув плечем.

— Він загине?

— Так.

— А як же це? — Кан показав на жовту папку. — Ти ж дечого добився?

— До Бретмюллера кілька разів, але ненадовго, поверталася свідомість. Це єдине, чого я досяг. Спершу він опам"ятався на п"ятдесят хвилин, потім хвилин на сорок, на півгодини; при повторних ін"єкціях препарат діє дедалі слабше. Доводиться збільшувати дозу. А це не можна робити без кінця-краю — в сполуці препарату міцна отрута.

— Коротше кажучи?..

— Коротше, тепер я можу ввести її хворому востаннє.

— В моїй присутності?

— Так.

— Сьогодні?