Леді Гелена, що збиралася відвідати місто, не змогла здійснити свого наміру. Вугілля вантажили з великими труднощами. Отже в той час, як небо і море змішували свої води в невимовному безладді, пасажири “Дункана” мусили сидіти в кают-компанії, наче в’язні. Всі розмови, природно, точилися навколо погоди. Кожен казав своє, опріч майора, що так само байдуже споглядав би, мабуть, і на всесвітній потоп. Паганель, похитуючи головою, походжав туди й сюди по каюті.
— Це наче навмисне, — повторював він.
— Справді, сили природи повстали проти нас, — погоджувався Гленарван.
— А я все ж таки їх здолаю.
— Та як же ви можете не зважити на таку зливу? — мовила Гелена.
— Мені вона не страшна. Я боюся тільки за свої речі й прилади: адже вони загинуть.
— Небезпечно лише сходити на берег, — сказав Гленарван. — А як дістанетеся до Вілья-Прайя, влаштуєтесь не так уже й кепсько. Правда, трохи бруднувато, в сусідстві з мавпами й свинями, стосунки з ними мало приємні, але той, хто подорожує, не повинен надто перебендювати. До того ж можна сподіватися, що місяців за сім чи вісім вам пощастить відбути до Європи.
— Сім або вісім місяців! — скрикнув Паганель.
— Щонайменше. В період дощів на острови Зеленого Мису судна заходять зрідка. Але за цей час ви можете зробити багато корисного. Цей архіпелаг мало досліджений, ще не вивчені його топографія, кліматологія, етнографія, гіпсометрія [26] , тут є над чим попрацювати.
— Ви змогли б обслідувати головні місцеві ріки, — мовила Гелена.
— Тут немає річок, пані, — відповів Паганель.
— Як немає великих, то маленькі.
— Немає ніяких.
— Тоді струмки, ручаї.
— їх також тут не існує.
— Тоді поцікавтесь лісами, — мовив майор.
— Щоб були ліси, потрібні дерева, а дерев тут немає.
— Чудова країна, що й казати, — зауважив майор.
— Не сумуйте, дорогий Паганелю, — сказав Гленарван, — на розраду вам залишаються гори.
— О, вони тут невисокі й зовсім не цікаві, сер! До того ж їх уже давно досліджено.