— Оце так доказ! — вигукнула Гелена.
— Припустимо, — мовив Гленарван. — Але хоч і невідомо, як звати патагонців, сподіваюсь, наш друг Паганель визнає — щодо їхнього росту сумнівів не існує!
— Зроду не визнаю такого безглуздя! — вигукнув Паганель.
— Адже вони дуже високі, — наполягав Гленарван.
— Я цього не знаю.
— А що, хіба малі? — спитала Гелена.
— І цього ніхто не може твердити.
— Тоді, мабуть, середні на зріст? — сказав Мак-Наббс, аби всіх помирити.
— Мені так само це невідомо.
— Це вже занадто! — вигукнув Гленарван. — Мандрівники, що їх бачили…
— Мандрівники, що їх бачили, не дійшли згоди. Магеллан казав, ніби його голова ледве сягала їм по пояса…
— От бачите!
— Так, але Дрейк зазначає: англійці вищі за найвищого патагонця.
— Ну, щодо англійців, то це ще вилами на воді писано, — обізвався майор презирливо. — От якби йшлося про шотландців!
— Кавендіш запевняв, що патагонці великі й міцні. Гавкінс мав їх за велетнів.
Лемер і Схоутен твердили, що ріст їх сягає до 11 футів.
— Чудово! Ці люди гідні довіри, — мовив Гленарван.
— Так само як і Вуд, Нарборо і Фолькнер; вони кажуть, ніби патогонці — середні на зріст. Правда, Байрон, Ла-Жіроде, Бугенвіль, Веллс і Картере доводять, що пересічно патагонці мають шість футів і шість дюймів заввишки. Але ж пан д’Орбіньї, вчений, котрий найкраще знає цю країну, запевняє, що цей пересічний зріст нижчий — п’ять футів чотири дюйми.
— Де ж тоді правда? — спитала Гелена.
— Правда полягає в тому, що в патагонців ноги короткі, а тулуб довгий. Отже, жартома можна сказати, що ці люди заввишки шість футів, коли сидять, і всього-на-всього п’ять — коли стоять.