— І ви ймете цьому віри, Паганелю?
— Безперечно. Вони узяли нас за грабіжників і тому повтікали.
— Я схильний скорше думати — вони не насмілились на нас напасти, — мовив Гленарван, прикро вражений тим, що не вдалося розпитатися в цих тубільців, хто б вони не були.
— Я теж так гадаю, — сказав майор, — бо, коли не помиляюся, ці гаучо зовсім не мирні пастухи, а відчайдушні, небезпечні розбишаки.
— Та ніколи в світі! — вигукнув Паганель.
І він почав так запально сперечатися з приводу цього етнологічного питання, що звичайно стриманий майор не витерпів і сказав:
— Я вважаю, ви не маєте рації, Паганелю.
— Не маю рації? — перепитав учений.
— Так. Адже навіть Талькав узяв цих тубільців за бандитів, а Талькав добре знає, що до чого.
— Ну, то виходить, цього разу Талькав помилився, — трохи гостро заперечив Паганель. — Гаучо ніщо інше, як хлібороби, пастухи, і я сам писав про це в досить відомій брошурі.
— Ну, то виходить, ви тоді помилились, пане Паганелю.
— Я помилився, пане Мак-Наббсе?
— З неуважності, коли волієте, і вам доведеться виправити ці помилки в наступному виданні.
Паганель, вельми ображений тим, що його географічні знання заперечуються і, більш того, з них жартують, вкрай роздратувався.
— Знайте, шановний добродію, мої книги не потребують подібних виправлень! — вигукнув він.
— Навпаки, потребують, принаймні в цьому випадку, — відповів майор, що також затявся.
— Ви, добродію, щось надто прискіпливі! — допік майора географ.
— А ви надто в’їдливі, — відрубав майор.
Суперечка набирала небезпечного повороту, хоч дрібний привід, звичайно, не вартий був такого завзяття. Гленарван визнав за потрібне втрутитися.
— Безперечно, один із вас — прискіпливий, а другий — уїдливий, і тому ви обидвоє дуже мене дивуєте.