Кожне іспанське слово патагонця він тлумачив по-англійському, і в такий спосіб його товариші наче слухали всю розмову своєю рідною мовою.
— Хто ж цей полонений? — спитав Паганель.
— Це чужинець, — відповів Талькав, — європеєць. — Ви бачили його?
— Ні, але я знаю його з оповідань індіанців. Вій був хоробрий! Мав серце бика!
— Серце бика! — вигукнув Паганель. — Яка чудова мова у патагонців! Ви розумієте, друзі? Це означає “мужня людина”.
— Мій батько! — вигукнув Роберт Грант. Потім, звертаючись до Паганеля, спитав:
— Як сказати по-іспанському: “Це мій батько”?
— Es mio padre.
Тоді Роберт, узявши Талькава за руки, з ніжністю мовив:
— Es mio padre!
— Suo padre! — вигукнув патагонець, і погляд його прояснів.
Він пригорнув до себе хлопчика, зняв його з коня и почав пильно розглядати, здивовано і співчутливо. На розумному обличчі індіанця відбивалося щире зворупіення.
Але Паганель не вгавав і розпитував далі. Де саме був полонений? Що він тут робив? Коли Талькав чув про нього востаннє? Всі ці питання тіснилися одночасно в його мозкові.
Талькав не барився з відповіддю. Вони почули, що європеєць був невільник якогось індіанського племені, котре кочувало поміж річками Колорадо й Ріо-Негро.
— А де він був останнім часом?
— У касика Кальфоукуора, — відповів Талькав.
— Це десь поблизу нашого шляху?
— Так.
— А що він за один, отой касик?
— Він ватажок індіанського племені пойуче, людина з двома язиками, двома серцями!