У відкритому морі

— Я й так двічі роззувався, з каменя на камінь стрибав і дорогу міняв, — ображено сказав Вітя. — Їх же не тисяча було, а тільки дві.

— Байдуже. Зайва обережність ніколи не зашкодить. Ти звідки входив?

— Від білого каменя.

Калузький із заклопотаним виглядом взяв із цинкового патронного ящика ганчір"я, банки з порошком, почепив на себе автомат і поквапливо пішов. Вітя надувся.

— Завжди мене за маленького маєте.

— Мовчи, — перебив його Тремихач. — З ким бачився в посьолку?

— Тільки з своїми хлоп"ятами говорив, а до Катаних дівчат не заходив. У них есесівці живуть. Коли пропав зондерфюрер, у гітлерівців тривога була: машини з собаками і поліцаями приїхали. На вулицю всім заборонили виходити і обшуки робили по хатах. Минькового батька арештували і всіх рибалок посадили на арештантську баржу. Кажуть, якийсь «Чеем» з"явився.

— Що за «Чеем»?

— Не знаю, назва, певне, така. Хлопці чули, як фашисти про нього пошепки говорять. Ніби це якийсь особливий партизанський загін невидимок.

— Про нас, мабуть, вигадують, — догадався Чижеєв, — це я в садочку в Каті на шофера зондерфюрерового папірець з іноземним написом пришпилив: «Made in Ч. M.». Зроблено, мовляв, чорноморцями, щоб з іншими не переплутали. «Че-ем» — не слово, а дві букви…

— Годі дурниці верзти! — сказав незадоволений Тремихач. — Кров"ю не граються. Ми тут не для розваг. Полоненого гітлерівця треба скоріше доставити в лісовий штаб. Ми з нього витягли все, що треба було, тепер він зайвий рот і клопіт. А їм може знадобитися. До того ж провізіонка порожня і донесення готове. Згодні зі мною піти?

— Згодні, тільки не по консерви. Нащо таку дорогу нести? Ми їх десь ближче роздобудемо.

* * *

В дорогу вирішили вийти перед світанням, тобто в такий час, коли солдатів найбільше клонить на сон.

В похід зібралися Тремихач і Восьмьоркін з Чижеєвим. Вітю поки що не будили.

Дівчата, помітивши, що чоловіки десь вирушають, одразу ж встали.

— Куди це ви?

Їм пояснили.

— Неправильне рішення, — запротестувала Ніна. — Хто буде охороняти печеру, якщо всі чоловіки підуть? Хай зостаються батько з Вітею, а я буду за провідника.

— Нам чоловічі руки потрібні, — сказав Тремихач. — Скрізь посилені патрулі й секрети. Ми полоненого ведемо. Це не дівчача справа.

— Як собі хочете, але печеру з хворими так залишати не можна, — заявила Катя.