— Від нього більшого й не вимагається, — сказав Калузький. — Я все підготував до вибуху. В разі небезпеки Чупчуренкові доведеться тільки підпалити запалювальний шнур — і вхід із суші буде засипано.
— Бачу, що ви всі в змові з дочкою, — підозріло і разом з тим хитрувато поглядаючи на своє нечисленне військо, сказав Тремихач. — Гаразд, готовся, Їжачок. Завтра вночі, якщо вони не вернуться, вийдемо в море.
Молодий кароокий і кучерявий партизан Тарас Пунчонок із своєю диверсійною групою на світанку вів спостереження за німецьким пропускним пунктом на перехресті трьох доріг.
Партизанам стало відомо, що на підмогу гарнізону в їх район прибуває нова військова частина гітлерівців. Але якою дорогою вона пройде, ніхто не знав, а «новачків» треба було зустріти таким громом, щоб вони з перших же днів навчилися боятися лісових мешканців.
Пунчонок про всяк випадок замінував обидві польові дороги і зоставив чергових запалювальників, які за його сигналом мали з"єднати проводи із схованим у кюветах[16] контактом. З обережності вони не залишили зверху проводів, щоб гітлерівці передчасно не помітили їх. Але на головному шляху підривники ніяк не могли закласти вибухівку, по шосе весь час снували мотоцикли» жандармів і частенько проходили патрулі з собаками.
«Як обробити шосе? — лежачи в кущах, думав Пунчонок. — Автоколона може звернути з шосе біля самого селища. Тоді пропала вибухівка і робота протягом двох безсонних ночей. Якби захопити контрольний пункт і направити машини на заміновану дорогу… Але як це зробиш?»
Пунчонок здалека помітив румунську халабуду, яка наближалася.
Халабуда несподівано зупинилася проти партизана, що причаївся в кущах. З неї зіскочили на землю два німецьких солдати і пішли в кущі.
«Секрети, видно, розставляють. Значить, автоколона скоро пройде, — здогадувався Пунчонок. — Ну, звичайно. Он вони розсілися перезутись… Харчі достають… Надовго застрянуть…»
Партизан відповз до двох своїх товаришів, які сиділи поблизу, і пошепки сказав:
— Треба тихенько приколоти. Їх автомати і плащі згодяться. Ви вдвох навалюйтесь на високого, а я справлюся з другим. Тільки дивіться, щоб писнути не встиг.
Партизани повитягали важкенькі, виточені з напильників стальні ножі, запхнули їх за халяви чобіт і, підкрадаючись, обережно ставлячи ногу з п"яти на носок, почали наближатися до прибулих, які нічого й не підозрівали.
Пунчонок, як більш спритний, раніше від товаришів опинився за спиною своєї жертви. Перепоною був лише невеличкий кущ. Вичікуючи, коли наблизяться з другого боку партизани, Пунчонок підняв руку, щоб подати знак товаришам для одночасного нападу. І раптом почув російську мову:
— Ганчір"я, що дав тобі Калузький, у тебе? — спитав менший.
— Тут ось, — відповів стриманим басом другий.
«Хто такі?.. Чого по-російськи говорять? Чи бува не «чееми»? — занімівши в напруженій позі, міркував здивований Пунчонок.
До партизанів доходили чутки про появу якихось хоробрих і невловимих месників, що мітили свої жертви двома незрозумілими буквами, але вони не дуже-то вірили фашистським вигадкам і приписували всі слухи страхові солдатів, переляканих таємничим зникненням зондерфюрера. А тепер Пунчонок на власні очі побачив чудних хлопців, що говорять по-російськи. «Може, дійсно є такі «чееми»? Люди кажуть, вони мастаки переодягатися. Хоч би своїх не прирізати…»
Про всяк випадок Пунчонок просигналив товаришам, щоб ті зупинилися там, на місці, і ще більше напружив слух.
В цей момент у когось із партизанів під ногою хруснула гілка. Чудні незнайомці підвели голови.
— Чув? — спитав пошепки менший і поквапливо засунув руки під плащ.
ebooksa