Натренований пес спочатку люто вчепився зубами в кадик, але боячись, що непокірна здобич вирветься від нього, коротким рухом щелеп міцно затис людське горло.
Штейнгардт не міг дихнути. Непритомніючи, він уже не чув ні скреготу автоматів, ні галасу рідною мовою.
Чижеєв, причаївшись за каменем позад усіх, бачив, як полонений схопився і побіг, але вирішив не стріляти в нього. Він дав довгу чергу лише тоді, коли побачив двох патрулів, що поспішали до собак.
Гітлерівці впали. Сеня, не роздумуючи, вбиті вони чи ні, підбіг до Восьмьоркіна.
Степанові допомога вже була не потрібна. Напівзадушеного собаку він прикінчив ножем. Чижеєв присів поряд з ним і дав коротку чергу по псові, що шматував неживого Штейнгардта.
— Собак, здається, більше нема, — сказав Чижеєв. — Тебе не дуже порвав пес?
— Дурниця, пошкрябав. Де Вітя?
— Я тут, — обізвався хлопчина, виглядаючи з кущів.
Над його головою пролетіло дві траси. Вітя знов присів. Було ясно, що з дороги стежать за косогором.
— Зараз ми їх викуримо, — сказав Чижеєв. — Відверни їх увагу, Вітю, стріляй одиночними.
Він махнув Восьмьоркіну, щоб той обходив патрулів справа, і поповз у кущі.
Хлопчик хоча й боявся підвести голову, але точно виконав наказ: припавши до землі, він посилав кулю за кулею в купу придорожного каміння.
Гітлерівці відповідали на його постріли трасами. Дрібні грудочки землі і зрізані кулями гілки дощем сипалися на юного партизана. А він тримався на своєму місці і все відстрілювався до того часу, аж поки не шугнуло полум"я від вибуху гранат біля дороги.
Побачивши, що дим заволікає чагарник, Вітя перебіг на нове місце і заліг, тримаючи автомат напоготові.
— Виходь! — гукнув через якусь мить Чижеєв. — Все в порядку: ще двох нема.
Друзі оглянули дорогу. Кругом було безлюдно й тихо. Розвиднялося.
— Вроді можна йти далі, — сказав Восьмьоркін. — Ти, Сеню, поглянь, щоб хто не вискочив, а ми з Вітею сходимо по Штейнгардта. Боюсь, що нести його доведеться.
Але Штейнгардта вже не треба було нести: він лежав нерухомо поряд з конаючим псом.
— Ех, не дотягли «язика»! — з жалем сказав Восьмьоркін і раптом розізлився: — Ну й чорт з ним! Собаці — собача смерть! Добре, що люди об нього рук не забруднили.
Восьмьоркін ногою перевернув Штейнгардта лицем вниз і відійшов до інших убитих німців.
ebooksa