Степан, як було домовлено з Чижеєвим, підвівся, набрав добрий оберемок дров і діловою ходою попрямував до дверей сторожки. З дороги на нього ніхто не звернув уваги. Восьмьоркін витер біля порога ноги, штовхнув легкі дощані двері і, зігнувшись, протиснувся в приміщення.
Солдат, який сидів біля пічки, вирішив, що вернувся єфрейтор, і, не повертаючи голови, про щось заговорив.
Восьмьоркін мовчки кинув дрова в куток і випростався, затиснувши замашне поліно в правій руці.
Принесені дрова, видно, здивували солдата: його начальник не мав звички носити паливо для підлеглих. Гітлерівець здивовано обернувся і раптом побачив освітлену червонастими бліками полум"я величезну постать незнайомця. Він відскочив убік, але важкий удар по голові звалив його навзнак.
Від метушні прокинувся й регулювальник, який спав на лавці. Восьмьоркін підскочив до нього, і фашистський солдат так і не зрозумів спросонку, що скоїлося. Із лави він уже не встав.
Захопивши сторожку, Восьмьоркін видавив шибку у вікні і, важко дихаючи, шепнув Чижеєву:
— Обоє готові… Противна робота… Розізлився я дуже. Кажи, що далі робити?
— Треба якимсь чином заманити в будку єфрейтора.
— Але ж як?
— Давай загаласуємо або заспіваємо, ніби шнапсу ми напилися, — запропонував один з партизанів. — Може, він і прибіжить.
— Гарно придумали, — схвалив цю пропозицію Чижеєв. — Давайте спробуємо.
Через деякий час до перехрестя донісся безладний спів. Тільки п"яні могли так горлати, і єфрейтор деякий час прислухався до цього дикого ревища, а тоді вилаявся і бігцем поспішив до будки.
Лютий єфрейтор біг з твердим наміром заткнути пельки гулякам-солдатам, бо ж з хвилини на хвилину могло над"їхати начальство. Веселенька буде зустріч! Він різко рвонув двері і зарепетував:
— Руіх! Штіль!.. Швайне!
Але тут чиясь дужа рука згребла його за груди і ривком втягла всередину. Потім немов стеля обвалилася на голову єфрейторові. Обм"якле тіло мішком осіло на землю…
— І цьому кінець, — сказав Восьмьоркін.
Зміняти регулювальника на дорозі пішов Чижеєв з партизаном, переодягнутим у єфрейторів дощовик. На зріст партизан був приблизно такий, як покійний фашист. Він не викликав підозри у регулювальника.
Дорога була темна й безлюдна. Задублий на вітрі, змоклий регулювальник з радістю передав переодягнутому Чижеєву ліхтар і указку з фосфоресціюючим кружком. Козирнувши мнимому єфрейторові, він побіг грітися в будку. Незабаром звідти почувся глухий окрик, а через хвилину все затихло.
— Все, більше жодного не лишилося, — сказав Чижеєв.
Поправивши вогонь у ліхтарі, він став з ним на перехресті. Пора було братися за виконання обов"язків регулювальника. Вдалині показалося синювате сяйво автомобільних фар.
ebooksa