Він гарна людина.
А тепер остання, найголовніша, новина. Меле погодилася стати моєю дружиною! Я — найщасливіша людина в світі, бо Меле прекрасна жінка. І найнезвичайніша також.
У неї дуже розвинене почуття відповідальності перед своїм народом. Може, навіть трохи надміру. Вона постійно примушувала мене робити щось для селища. І я таки багато зробив. Закінчив спорудження іригаційної системи, запровадив вирощування кількох швидкоростучих зернових культур, навчив, ігатійців обробляти метали. А вона вимагала від мене іде більшого.
Але тут уже я затявся. Маю я право відпочити чи ні? Я мрію про довгий сповнений любовної знемоги медовий місяць, а тоді десь із рік хочу побайдикувати, завершуючи роботу над книгою.
А Меле не може цього зрозуміти. Вона все намагається мені пояснити, що я повинен і далі працювати. І постійно згадує якусь церемонію “Найвищої” (якщо я правильно її переклав).
Та годі, я вже напрацювався. І більше нічого не робитиму, принаймні протягом одного чи двох років.
“Найвища” має відбутися зразу після нашого одруження. Сподіваюсь, то має бути якась велика, честь, котрої ці прості люди хочуть мене удостоїти. Я дав зрозуміти, що з радістю прийму її.
Мабуть, буде цікаво”.
На весілля все село на чолі зі старим сдящеником вирушило до Вершини, де укладалися всі ігатіиські шлюби. Чоловіки повдягали ритуальне пір’я, жінки поначіплювали прикраси з черепашок та різнобарвних камінців. Четверо кремезних селян у середині процесії несли якесь дивне з вигляду приладдя. Хедвел устиг лише скинути на нього оком, але знав напевне, що його було врочисто винесено з однієї вкритої чорним очеретом хати — начебто якогось храму.
Однією шеренгою вони перейшли хисткий місток із ліан. Катага, замикаючи процесію, посміхнувся сам до себе, ще раз тихцем надітнувши ліану там, де вона перетиралася.
Вершина виявилася невеличкою вузькою чорною кам’яною площиною, що нависала над морем. Хедвел із Меле зупинилися над прірвою, обличчям до священика. Люди замовкли, коли Лаг здійняв руки.
— О великий Тангукарі! — вигукнув він. — Ощаслив цього чоловіка Хедвела, твого посланця, що спустився до нас із неба в сяючій кулі й зробив для Ігаті те, чого ніхто ніколи не робив. Ощаслив і свою дочку Меле. Навчи її кохати й берегти пам’ять про свого чоловіка… й не зраджувати віру свого племені.
Говорячи, священик суворо дивився на дівчину. Та вона, гордо піднісши голову, хоробро зустріла його погляд.
— Однині ви чоловік і дружина, — промовив Лаг.
Хедвел ухопив наречену в обійми й поцілував. Почулися схвальні вигуки. Катага лукаво всміхнувся.
— А тепер, — якнайщиріше вів далі священик, — у мене для тебе новини, Хедвеле. Великі новини.
— Он як? — неохоче випустив Меле з обіймів той.
— Порадившись, ми вирішили, що ти гідний… Найвищої!
— Що ж, дякую.
Старий змахнув рукою. Четверо чоловіків наблизились, тягнучи за собою приладдя, яке Хедвел уже помітив раніше. Тепер він побачив, що то було якесь ложе розміром десь із велике ліжко, виготовлене з старого чорного дерева. По боках стирчали різноманітні зубці, загострені мушлі й тонкі, як голки, шпичаки. Була тут і чаша, поки що порожня. І ще інші — дивні на вигляд речі, призначення яких Хедвелові не вдалося збагнути.
ebooksa