Пан уже не верещав, а тільки мукав. Очі його вертілися, як два колеса, і, здавалося, от-от вискочать із орбіт.
В хаті, видимо, увечері палився камін. Ще жевріюче вугілля лежало обіч недопалених головешок.
— Дати би грані у пазуху, — предложив Дрислюк.
— Сип. Він карав людей роками, а єго мук єка година.
Коло каміна лежали щипці. Дрислюк витягав жевріючі шматки вугілля і клав на груди панові. Той борсався і скидав. Вугілля палило підлогу.
Олекса наступив ногою на плече панові й придавив його до землі. Скоро і груди, і живіт пана покрилися червоними гарячими жаринами. Сморід пішов по хаті.
Довбуш стояв над паном і дивився. Погляд його був суворий, але холоднокровний. Ні одної крапелиночки жалю не було видно в тім погляді. Це був не гуцул Олекса Довбуш, а втілення народної помсти. На одну шалю ваги його душі складалися сотні літ важких терпінь синів і дочок його народу — і низько впала шаля та. Скільки б не поклав Олекса панських терпінь на другу чашку — не вирівнятися вазі. Тому погляд Олекси такий суворий і не показує жалю, бо немає його в сій душі.
Вугілля почало пригасати. Олекса бистрим рухом відкинув свою ногу, блискавично замахнувся барткою і шваркнув по правій руці пана. Рука відділилася від тіла, але що була прив"язана, то зосталася на місці.
Мокрина підійшла й тихо торкнула Олексу за плече.
— Буде…
Їй здавалося, що вона й тільки вона може розпоряджатися життям пана. З неї було досить, серце не витримувало того, що бачили очі,— і от віддала приказ припинити. Але замість послуху почула у відповідь:
— Ні, жінко. Ти своє зробила і можеш іти, куди хочеш. А тепер ми своє зробимо.
Мокрина, понуривши голову, пішла до дверей. Олекса услід:
— Бери шо си вдаст із цего маєтку. Бери, чюєш?
Але Мокрина, не повернувши навіть голову, вийшла.
Олекса таким же гостро рвучким рухом вдарив пана по лівій руці — і знов зачекав.
Із сусіднього покою почувся крик. Довбуш випростався. Кинув Дрислюкові головою. Той обережно одчинив двері й заглянув.
— Жінка з дитиною.
— А-а… Се та, що з паном своїм на спілку людей мучіла. Затни її.
Шалений крик одразу урвався. Задиханий Дрислюк вискочив, мовби за ним гнався хто.