Треба признати, що трудно було спочатку: всі насідають, просять, благають: раз, один тільки раз, оцей, останній… Але пан Андрій витримав характер і закрив свою контору, як висловлювався жартівливо. Спокій настав у хаті. Тихо стало у дворі. Не торохтять уже візки шляхетські, гонені нетерпеливою рукою, не збігає на сходи під безперестанне гавкання псів заклопотаний сусід. Зайде часом квестар-чернець із квестою, навезе новин домашнього характеру з клерикально-матримоніальним відтінком. Прийде жовнір вибирати стадію в сусідній королівщині; його новини вже інші — військові, забарвлені глибоко провінціальною політикою.
Мандрівний зегармістр приблукався раз, він же об"явив себе й маляром; і хоч ні по тій, ні по тій спеціальності не знайшлося йому роботи, все ж прожив він у голоспільському дворі з тиждень.
А ще замандрував словак із пудлом своїх «матерклясів». Цей об"явив себе вже лікарем. Подивився на обважнілу їмость і поставив діагноз:
— Оні сем су слабі і немоцні Ну я знам: кедь оні сем под гору іду, що їм цяжко і дихат не могу. А як згори — їм легко.
І пропонував до послуг усю свою аптечку. Насамперед отой незамінимий дриячник.
— То на рани, правда, на рани, але можна й пити, можна й пити…
Пропонував він і краплі боброві, які радив уживати у вині. Мазь, що могла служити і від болю в животі, й до об"ягчення ременів. Було у нього й сало борсуче та ведмеже, товщі з кроликів, боцюна, пса, вовка, лиса. Навіть у пляшечках вода з мартового снігу, теж уже помічний медикамент.
Пан Андрій робив серйозне лице.
— А немає у тебе шкіри з чола зубра? Ото власне є інклюз для вагітної жінки. Або як робили давні наші предки: об"язати живіт шкірою тура. У тебе немає такої шкіри?
Словак казав, що є, все у нього є — тільки він забув узяти й другим разом принесе.
Довго згадував із веселістю пан Андрій цього лікаря й його діагноз.
Виноторговець з Угорщини заїхав з пробками вина. Вірменин — з конем, ну і само собою — «вічний жид», без якого шляхетська Польща не мислила собі свого існування.
А поза тим усім тихо було в дворі. Пан Андрій відчував від того радість. Весело вставав ранком і йшов по господарству, весело сідав за стіл, заставлений простими потравами: капуста кисла з вудженим салом, горох із салом же, каша пшоняна, часом м"ясо з обильними корінними приправами, як імбир, шафран, мушкатель, цинамон тощо.
— Коли французи попали до нас уперше з Марією-Людвікою, то на банкеті у Дангофа так попарили собі язики об нашу перчену страву, що їсти не могли…
І сміявся весело.
На вагітність дружини дивився спокійно. Чи то першина? Зрештою, пані Марцеля, вона вже не раз бабувала і все з добрим скутком, отже, на неї можна покластися.
Але все ж у міру того, як наближався критичний момент, легка тривога заповзла в душу пана Андрія. Добре то добре, але ж знаєте, річ незвичайна. Мало хіба що може трапитися. І коли пані Марцеля донесла, що з деяких їй самій лише відомих ознак можна сподіватися сьогодні,— пан Андрій пильніше засмалив свою люлечку і все барабанив пальцями по столу.
Пані Марцеля вгадала. Вже показалися неомильні ознаки того, що «наступає»… Правда, трудно сказати, коли саме «наступить»: може, за годину, за дві, а може, й уночі чи там коли. Се діло таке.
Все в домі готовилося прийняти нового невідомого, таємного гостя. На кухні держався вогонь, кипіла вода, щоб на кожну хвилю була готова. У себе в алькерику розложила пані Марцеля всі медикаменти, які, можна було сподіватися, здадуться в потребі. Білизна готова, пелюшки, звивальники — все це на місці, все передбачено.
І от коли все в домі було перепняте тишиною чекання, коли кожде з тривогою готувалося почути перші крики породіллі, а потім вони все будуть рости, рости й, коли дійдуть свого апогея — одразу стихнуть, і новий житель планети об"явить о своїм приході першим своїм настирливим криком; коли пані Марцеля повиганяла всіх мужчин із служебної половини дому, сказала навіть самому панові Андрієві, щоб сидів тихо й не рипався та не стукав своїми чоботищами, — нараз почувся кінський тупіт. Хтось бистро скакав на коні вулицею. Під"їхав до воріт і шалено застукотів ручкою нагая.
ebooksa