Таємниця гірського озера

Таємниця мідного глечика

Шлях був важкий, морила спека. Однак діти та старий мисливець подолали стрімкі схили Далі-Дагу і вже втомлені наближалися до підніжжя Чорних скель.

Похмурі стрімчаки, тераса за терасою здіймались в небо, гострими верши нами підпираючи хмари.

Орли, сполохані появою людини, зірко стежили за рухами непрошених гостей зі своїх неприступних кам’яних сідал. Тут, у пустинних і моторошних міжгір’ях одного з відрогів Малого Кавказького хребта, люди з’являлися нечасто.

— Ось вони, «ворота пекла», — показав дід Асатур на вузький вхід у печеру, що темнів на одній із скель.

Недалеко від скелі ріс старезний дуб. У боротьбі з грізними, шаленими на Далі-Дагу бурями він широко розкинув своє міцне, вузлувате коріння.

Підійшов до дерева дід Асатур, зупинився і сказав урочисто:

— Ось ми й досягли межі, за яку наші предки не переступали.

— Хіба що мисливець Каро? — посміхнувся Армен.

— Так, тільки Каро і наважився. Але він упав зі скелі й розбився.

— Бідний Каро! — з болем вигукнула Асмік.

— Еге ж, з девами справу мати цс вам не жарти!

— При чому тут деви? — розсердився Камо.

Дід обурився:

— Як при чому? А хто скинув Каро в провалля? Кум мій Мукел?

Діти дружно засміялися.

— Смієтесь? Ну, погляньте-но сюди. А це чия справа?

Діти підвели голови. На одній з верхніх гілок дуба висів великий мідний глечик… Його ручка глибоко врізалася в стовбур дерева, неначе вросла в нього. Назовні стирчав лише круглий бік посудини.

— Що це, дідусю? — запитав Камо. Як глечик потрапив сюди?

І не встиг відповісти дід, як Камо, поплювавши в долоні, поліз на дерево.