Горожанин одразу помітив розгубленість Яновського й додав:
— Звичайно, якщо ви погодитесь.
— Чим я зможу допомогти? — щиро здивувався Олег Данилович.
Горожанин сплів пальці, хруснув суглобами й мовив розважливо, дивлячись кудись над головою Яновського, наче вести цю розмову йому було важко, принаймні не дуже приємно:
— Можливо, наша пропозиція, точніше, прохання не сподобаються вам, то скажете, на тому й покінчимо. Але скажіть спочатку, ви знаєте Яковлєва?
— Колишнього нареченого моєї дружини?
— Олексу Васильовича Яковлєва, який донедавна був викладачем школи військових курсантів?
— Знаю.
— У яких ви стосунках?
— Вельми невизначених. Бачилися всього раз на вулиці. Зустріч не дуже приємна — Олекса Васильович усе ще розраховував на прихильність моєї дружини й хотів довести, що він має на неї більше прав… — Олег Данилович відчув деяку пишномовність у цій відповіді, затнувся і додав: — Коротше, Яковлєв приревнував мене до Наталі й хотів вбити між нами клин.
— Ми трохи вивчили біографію Олекси Васильовича, — очі Горожанина сховалися в щілини, — й здогадувалися, що він не ставитиметься до вас приязно.
Олег Данилович насторожився:
— Звідки знаєте про нашу зустріч?
— Щойно ви самі повідомили. А про Яковлєва вимушені збирати матеріали, от і дізналися, що колись він залицявся до вашої дружини. Тоді й виникла ідея побалакати з вами.
— Уважно слухаю вас.
Горожанин вистрілив очима із щілин і втупився в Яновського.
— Ми завели справу на Яковлєва й хотіли б, щоб ви, ну, як би це сказати, трохи дізналися про нього…
Риси обличчя Яновського закам’яніли, кров загупала в скронях. Однак стримався і мовив якомога люб’язніше:
— Помилилися адресою, товаришу Горожанин. Шаную вас і вдячний за все, що зробили для мене, але філером школи по був і не буду! — Побачив, як гнівно загорілися очі в Горожанина, але додав ще жорстокіше: — Так, філером, бо це не моя професія і, сподіваюсь, вона ніколи не стане моєю.
— Я міг би й образитися, — відповів Горожанин похмуро, — бо у вашій відповіді є недостойний натяк на мою професію, однак спробую стримати себе, тільки тому, що цього вимагають інтереси справи. — Подумав трохи, дивлячись на Олега Даниловича спідлоба, повільно підвівся і витягнув із сейфа звичайну картонну течку. Дістав з неї три аркуші паперу, поклав їх на стіл. — Читайте…
ebooksa