Берта Абрамівна, поласувавши печивом, також осудливо похитала головою, що не завадило їй взяти ще.
Олег Данилович ковтнув з фарфорової чашки делікатно, не сьорбнувши, і з задоволенням відчув терпкий присмак справді гарного чаю. Вирішив: спогади про кондитерську на Фундуклеївській можуть завести дам у такі хащі, з яких не витягнеш і за тиждень, і спробував спрямувати розмову в потрібне русло. Поставив чашку на край столу й сказав так, наче йшлося про зовсім буденне й не варте особливої уваги:
— Сьогодні у губвиконкомі була нарада. Чомусь запросили й мене, та, мабуть, помилково, бо йшлося про культуру. Театральний репертуар, робітничі клуби й різні дрібниці… До речі, в театрі Карла Лібкнехта йтиме “Пікова дама”, і я зможу організувати вам контрамарки. Але я, власне, не про це — виступав якийсь Яковлєв. А ви колись качали про Яковлєва, я й подумав, чи не той?
Серафима Володимирівна багатозначно перезирнулася з Бертою Абрамівною.
— І виступав розумно? — чи то запитала, чи то ствердила.
— У ораторському мистецтві йому не відмовиш.
— Якщо розумно, то Олекса, — винесла присуд Серафима Володимирівна. Вона зміряла зятя пронизливим поглядом і додала: — Давайте облишимо Яковлєва…
— Чому? — здивувався Олег Данилович.
— Можливо, ця розмова вам неприємна.
— Навпаки, ревнощі принижують людину.
— І ви кажете це чесно?
Олег Данилович не зміг дати стопроцентної гарантії, що каже чисту правду, але відповів твердо:
— Звичайно.
Серафима Володимирівна тільки знизала плечима й запитала:
— Про що ж говорив Олекса?
— Про якусь п’єсу, котру треба поставити в російському театрі.
— По роману Войнич “Гедзь”?
— Ні, героїчну драму про громадянську війну.
— Я так і знала, — заплескала долонями Берта Абрамівна, — що Олекса далеко піде. Бачите, він уже написав героїчну драму!
— Гадаєте, Яковлєв пропонував свій твір?
ebooksa