— Точно, дивиться нахабно.
— Оце правильно підмітив — нахабно, — підтримав Мальцев, — я ще тоді звернув увагу й доповідав…
— Що доповідали? — здивувався Горожанин.
— Про випадок на Гоголівській, — нагадав Мальцев, — про того типа, який пропонував уроки латинської і гімнастики. Товариш Осьмушко описує його точно…
— А ми зняли спостереження за будинком на Гоголівській, — докорив Горожанин.
— Хто міг знати! — спробував виправдатися Колесников. — Людей обмаль — на пальцях полічити можна. Ще товариш Вовк доповідав про Гоголівську, але вирішили, що там рядова зв’язкова, й обмежилися стеженням за садибою Павловського.
— Треба поновити стеження за будинком на Гоголівській, — розпорядився Горожанин. — Як прізвище зв’язкової? — обернувся до Колесникова.
— Громадянка Шарій Тетяна Пилипівна.
— Працює?
— Працювала друкаркою в губосвіті. Навесні звільнилася. Вродлива, і я гадаю…
— Що?
— Ну, що той тип, вусатий і в капелюсі, приїхав з Парижа. Вовк доповідав: вони мали днями отой журнал “Новь” до Києва закинути. Не здивуюсь, якщо він уже тут.
— Правильно міркуєте, товаришу Колесников, — схвалив Горожанин. — А як з Павловським? — обернувся до Мальцева.
— Давно не виходить з дому, і лікаря запрошували. Я з сусідкою розбалакався: всі упевнені — помирав Павловський. “Лікар це служниці сказав, яка тепер за ним ходить. Я ще подумав — чи не варто нам до Богдана Юліановича завітати? Так би мовити, з незаперечними доказами його контрреволюційної діяльності. Ми ці докази на бочку — й подивимось, що він нам скаже… Може, перед смертю совість прокинеться, він розколеться…
— Павловський? — вигукнув Колесников. — Розколеться? Його до стінки постав — мовчатиме, а тепер!..
Горожанин нерішуче клацнув пальцями.
— Якось воно негарно, — мовив. — І хочеться, і колеться… — Подумав і вирішив: — Не треба, не можемо ми до вмираючої людини вриватися. До того ж, Колесников правий… Павловський — твердий горішок.
— А якщо він цілий місяць помиратиме? — засумував Мальцев. — Не вічно ж нам з Осьмушком там крутитися…
— Поміняємо, — вирішив Горожанин, — ви там очі вже намозолили. Розпорядіться, товаришу Колесников, нехай Пацеру з Миколайчуком на Голосієво кинуть. А ви, товариші Мальцев і Осьмушко, постежите за Яковлєвим та Швайковським. Ще двох оперативників — на Гоголівську. Щоб миша там не проскочила… Що в нас з Яковлєвим? — обернувся до Колесникова.
— Працює у Цукротресті. Вечорами зустрічається з артисткою російського театру Лялею Підвойською. Гарна жіночка, гадаю, не лише Яковлєву голову крутить. Двічі ходили до “Континенталю”.
ebooksa