— До “Континенталю”? — замислився Горожанин. — Там ціни — не по кишені працівникові Цукротресту. Де Яковлєв бере гроші?
— Можемо тільки здогадуватися.
— А якщо не Швайковський? — засумнівався Горожанин. — Ми з нього очей не спускаємо, а він чистий, мов скло.
— Контра, — вирвалося в Мальцева. — Якщо з Яковлєвим водиться, не може не бути контрою!
— Швидкий ти, товаришу Мальцев, — осудливо сказав Горожанин. — Якщо кожного контрою вважатимемо, знаєш, скільки дров наламати можна?
— Ліс рубають — тріски летять…
— А ми ліс не рубаємо — вирощуємо.
— Найкращі ліси проріджують… Я недавно в Пущі-Водиці був, там такі дуби височать, а роздивишся — дуплисті, гнилі всередині…
— Ваше порівняння, товаришу Мальцев, — обірвав його Горожанин, — несприйнятне й взагалі шкідливе. — Побачив, як густо почервонів Мальцев, і трохи пом’якшив удар: — Дбайливий лісник за деревами ходить, лікує їх, а дуплистий дуб ще двісті років простояти може на радість людям…
— Що з Центром дії робитимемо? — поцікавився Колесников. — Якщо справді той журнал “Новь” уже в Києві, вони його поширюватимуть. А тут ми й погуляємо…
— Згоден, — сказав Горожанин. — Найголовніше зараз — встановити зв’язки Центру дії. Тоді й вийдемо на шпигуна з округу. Не можемо не вийти.
Колесников похитав головою:
— Певно, він особливо засекречений. Від усіх.
— Звичайно, — погодився Горожанин. — Але це не виправдовує нас.
27
Фрося збирала падалки під яблунею і не помітила Сергія. Той просковзнув між деревами безшумно — хотів налякати дружину, несподівано затулити долонями очі, та в останній момент Фрося озирнулася і просяяла.
— Чого так рано?
— Маю чверть години, — пояснив. — Ординарець з конем чекає на вулиці.
— Знову на банду?
— Що вдієш, така вже наша доля — поки всіх не переловимо…
ebooksa