— Звідки ви приїхали? — спитав Месснер.
— Із Сан-Франциско, — відповів лікар. — Але я тут уже два роки.
— Я сам із Каліфорнії, — оголосив Месснер. Жінка звела на нього благальний погляд, але він посміхнувся і вів далі:
— З Берклі. Знаєте таке місто?
Його співбесідник вочевидь зацікавився.
— Ви з Каліфорнійського університету?
— Так. Закінчив у вісімдесят шостому.
— Ні, я гадав, що ви один із викладачів, — пояснив лікар. — У вас є щось типове.
— Мені вельми прикро це чути, — усміхнувся у відповідь Месснер. — Я радніший був би скидатися на золотошукача або погонича собак.
— А по-моєму, він не більше схожий на професора, ніж ти на лікаря, — докинула жінка.
— Дякую, — мовив Месснер. Потім звернувся до її супутника: — До речі, пане лікарю, дозвольте спитати ваше ім"я?
— Хейторн, — якщо ви згодні повірити мені на слово. Я покинув візитні картки разом із цивілізацією.
— Отже, це місіс Хейторн, — Месснер із посмішкою вклонився.
Вона кинула на нього погляд — уже не благальний, а гнівний.
Хейторн збирався спитати його прізвище. Він уже відкрив рота, щоб заговорити, але Месснер випередив його.
— Я оце подумав: може, ви, пане лікарю, зможете задовольнити мою цікавість? Два чи три роки тому в університетських колах стався скандал. Дружина одного з професорів… перепрошую, місіс Хейторн… утекла з якимсь лікарем із Сан-Франциско, ніяк не можу згадати його прізвище. Ви не чули про цю історію?
Хейторн кивнув.
— Свого часу ця історія наробила багато галасу. Його звали Вомбл, Грехем Вомбл. У нього була чудова практика. Я трохи знав його.
— Я просто хотів дізнатися, що з ними було далі? Може, ви щось знаєте? Вони зникли, наче й сліду не було.
— Так, він хитро замів сліди. — Хейторн прочистив горло. — Ходили чутки, що вони вирушили на торговій шхуні до Південних морів — і загинули під час тайфуну, чи щось таке.