— Та що ви, облиште! — перервав його Месснер у підкреслено дружній манері. — Про це й говорити не варто. Я просто хотів би знати, якої ви думки про Терезу. Адже вона виправдала ваші сподівання? Життя обернулося на казковий сон?
— Не верзи дурниць! — втрутилася Тереза.
— Просто я звик природно поводитись, — винувато промовив Месснер.
— Але при цьому ви могли б поводитися більш розважливо, — різко відповів Вомбл. — Скажіть, що ви збираєтеся робити?
Месснер безпомічно розвів руками.
— Сказати по правді, не знаю. Це одне з тих неможливих становищ, з яких нелегко знайти вихід.
— Ми не можемо утрьох ночувати в цій хижці. Месснер кивнув.
— Отже, хтось мусить піти.
— Це також не підлягає сумніву, — згодився Месснер. — Якщо три тіла не можуть одночасно перебувати в одній площині, одне з них мусить зникнути.
— Зникнути доведеться вам, — бундючно мовив Вомбл. — До найближчої стоянки десять миль, але ви їх легко пройдете.
— Ось і перша похибка у ваших міркуваннях, — заперечив Месснер. — Власне, чому я мушу йти? Я першим знайшов цю хатину.
— Але Тесе іти не може, — сказав Вомбл. — її легені вже застуджені.
— Я з вами цілком згодний. Вона не зможе пройти десять миль у такий мороз. Звичайно, вона мусить лишитися.
— От я й кажу, — не поступався Вомбл.
Месснер відкашлявся.
— У вас із легенями все гаразд, чи не так?
— Так, ну то й що?
Месснер знову відкашлявсь і заговорив повільно, ніби вимовляючи кожне слово по тяжкому роздумі:
— Та нічого… от хіба тільки те, що… згідно з вашими власними міркуваннями… ніщо не заважає вам, так би мовити, позмагатися з морозом якісь десять миль. Ви їх легко пройдете.
Вомбл підозріливо глянув на Терезу і помітив у її очах вогник радісного подиву.