— Ніколи такого не чув, — сказав Месснер. — А ви пам"ятаєте цю історію, місіс Хейторн?
— Чудово пам"ятаю, — відповіла жінка, і спокій у її голосі дивно контрастував із гнівним виразом обличчя. Вона відвернулася, щоб Хейторн не міг побачити її лице.
Її чоловік знову хотів спитати прізвище Месснера, але той повів далі:
— Цей лікар Вомбл… кажуть, він мав дуже привабливу зовнішність і… м-м-м… великий успіх у жінок.
— Ну, якщо й так, ця любовна пригода йому дорого обійшлася, — пробурмотів Хейторн.
— А жінка була справжньою відьмою, — принаймні я таке чув. У Берклі всі вважали, що вона влаштувала своєму чоловікові… ну… аж ніяк не райське життя.
— Я такого не чув, — відповів Хейторн. — У Сан-Франциско говорили цілком протилежне.
— Жінка-мучениця, так? Розіп"ята на хресті подружнього життя?
Лікар кивнув. У сірих очах Месснера не було ніякого виразу, крім легкої цікавості, коли він заговорив знову:
— Цього й слід було чекати, — дві сторони однієї медалі. Коли я жив у Берклі, то, звичайно, знав тільки одну сторону. Здається, ця жінка була в Сан-Франциско відомою особою.
— Налий мені кави, будь ласка, — мовив Хейторн.
Наповнюючи його кухоль, жінка безтурботно розсміялася.
— Ви слебезуєте, наче дві баби-пліткарки, — дорікнула вона чоловікам.
— Але ж справді цікаво, — посміхнувся у відповідь Месснер і знову повернувся до лікаря. — А чоловік, мабуть, зажив не дуже гарної слави у Сан-Франциско?
— Навпаки, він був взірцем моралі, — вирвалося в Хейторна з дещо надмірним запалом. — Такий собі мізерний буквоїд, — бліда неміч, та й годі.
— А ви його знали?
— Жодного разу не бачив. Я в університетських колах не мав знайомств.
— Знову один бік медалі, — сказав Месснер, ніби розважливо обмірковуючи справу. — Може, й справді він був не надто гарний, — я маю на увазі зовнішність, — проте загалом не такий уже й поганий. Брав участь у студентських спортивних змаганнях. І взагалі мав деякі таланти. Колись написав різдвяну п"єсу, яку оцінили досить високо. До того ж, я чув, що його збиралися призначити деканом англійського факультету; але тут сталася вся ця історія, він подав у відставку і поїхав звідти. Здається, це згубило його кар"єру. Принаймні у нашому товаристві вважали, що від такого удару йому не отямитись. Певно, він дуже любив свою дружину.
Хейторн допив каву, промимрив щось байдужим тоном і запалив люльку.
— Щастя, що в них не було дітей, — продовжував Месснер.