— Сьогодні вони теж поїдуть у Берлін і звідти перейдуть у Східну Німеччину. Ці хлопці, здається, надійніші.
…Літаки злітали один за одним через кілька хвилин. Ніч зустріне їх поблизу радянського кордону. Ну, а там усе готове до прийому непроханих гостей. В цьому Суботін був впевнений. Його охопило таке радісне почуття, що він тихо розсміявся. Гарц, на щастя, цього не помітив.
Через годину вони вже під’їжджали до радіоцентру на околиці Мюнхена.
Будиночок, якого не видно було з вулиці, стояв у глибині великого саду. Всі вікна були завішені шторами. Солдат провів Гарца і Суботіна темною алеєю до будиночка і показав на двері.
— Сюди.
За дверима вже інший чоловік зустрів їх і провів у кімнату, де вздовж стін стояла радіоапаратура. П’ятеро радистів з навушниками повільно пересували верньєри настройки. За столиком сидів офіцер. Побачивши Гарца і Суботіна, він підвівся.
— Поки що все гаразд, — доповів він. — Літаки йдуть точно за графіком. Агентів скинуть через три години.
Гарц мовчки вмостився в кріслі. Він хвилювався. Суботін сів біля дверей. Гарц зробив йому знак підсунутись ближче.
— Підлітаючи до кордону, льотчики припиняють радіозв’язок. Нема гіршого, як нічого не знати, — тихо сказав Гарц. Потім він довго мовчав, не зводячи погляду з радистів.
Ті, ніби закам’янівши, нерухомо сиділи з олівцями, готові кожної хвилини записати радіограми, які надійдуть з далекої, не відомої їм Білорусії. Всі три пари агентів після приземлення, перш ніж сховати свої рації, мають повідомити про себе.
— Усе-таки ваша Росія, — сказав Гарц, — клята країна. Ніколи не можна бути впевненим в успіху.
Суботін мовчав. Неважко здогадатися, що почути це йому було дуже приємно і навіть радісно.
— Ось, кажуть, загадкова російська душа, — вів далі Гарц. — Взагалі я лаюсь, коли так кажуть, бо люди залякують самих себе. Але все ж якась правда в цих словах є. — Гарц подивився на Суботіна і розсміявся. — А з другого боку, що загадкового, скажімо, у вас?
Суботін знизав плечима…
Близько півночі один з радистів почав щось швидко записувати.
Гарц, який був задрімав, схопивсь з місця, підбіг до радиста і глянув через його плече, пробігаючи очима написане.
Суботін завмер. Невже його «вихованці» проскочили? Він не міг знати, що для більшої’ вірогідності одній парі диверсантів дали можливість зв’язатися з центром.
У прийнятій і негайно розшифрованій радіограмі говорилося:
«Приземлилися точно і благополучно. Ховаємо спорядження і діятимемо за планом. Номер три».
Більше до ранку ніяких повідомлень не було.