— На жаль! — майор показав на телефон. — Має дзвонити начальство.
Суботін вийшов разом з капітаном. Біля входу в бар вони зупинились.
— Може, зайдете? — спитав капітан.
— З задоволенням…
Вони сіли біля стойки і замовили коньяк. Через годину Суботіну уже було відомо, хто на аеродромі перший завжди знає точну адресу висадки шпигунів. Капітан розповів, що льотчики узнають адресу дуже просто — в метеобюро. Синоптикам першим сповіщають адресу.
Пізно вночі Суботін зайшов у метеобюро. Черговий спав, поклавши голову на руки. Суботін розбудив його і суворо спитав:
— Яка погода на моєму завтрашньому нічному маршруті?
— Це на Кіпр чи куди? — позіхаючи, спитав черговий.
— Який там Кіпр? У Радянський Союз!
— Радянський Союз… Радянський Союз… — белькотів черговий, шукаючи якийсь папірець. — От. На нуль годин перспектива на завтра виглядає так: район Барановичі — хмарність, дощ… взагалі те, що треба. Район Бреста теж, а от в районі Вітебська гірше: там буде ясно. Але нам сказали: польоти не відміняються. Точніші дані будуть завтра о п’ятнадцятій нуль-нуль.
— Дякую. На добраніч.
50
У суботу вранці на аеродром приїхав Гарц. У цей час курсанти під керівництвом інструктора з стрибків припасовували спорядження. Заняття провадилися на галявині поблизу будиночка, де жили курсанти. Суботін особисто перевіряв точність припасування і одночасно непомітно робив мікрознімки кожного курсанта. Помітивши машину Гарца, яка мчала до будиночка, Суботін наказав курсантам вишикуватись в шеренгу і зробив ще одно фото — групове.
Вийшло щось на зразок парадного огляду. Суботін підійшов до Гарца, що виліз з машини.
— У нас останнє заняття. Припасовуємо спорядження.
Гарц підійшов до шеренги.
— Здрастуйте, панове…
— Здрастуйте! — недружно відповіли курсанти.
Суботін зробив ще одне фото: Гарц перед строєм курсантів. Це фото стане в пригоді, коли Гарц та інші почнуть переконувати світ, нібито засилка диверсантів у Радянський Союз — суто внутрішня справа росіян…
— Я приїхав, щоб провести вас в дорогу. — сказав Гарц. — Ви повинні знати, що як тільки літаки піднімуться в повітря, у мене буде єдиний обов’язок: тримати зв’язок з вами, а після виконання завдання — забезпечити ваше повернення сюди. Для нас непохитним є простий принцип: кожне зроблене діло заслуговує на подяку. Я не можу сказати, що вас чекає легка справа. Проте я не можу сказати, що вона і нездійсненна. Особливо коли взяти до уваги, яка могутня технічна сила мобілізована, щоб допомогти вам виконати завдання і щасливо повернутися на Захід. Незважаючи на це… всі ми розуміємо, що ваша особиста заслуга у виконанні завдання буде дуже значною. Гідною буде і подяка. Справа, на яку ви йдете, може коштувати вам життя, якщо ви допустите помилку. Але вона і забезпечить усе ваше дальше життя після повернення. Я хочу, щоб ви це знали і завжди пам’ятали. Днями повертається ваш товариш по школі містер Барков, який блискуче виконав дуже складне доручення. Я дістав наказ запропонувати Баркову забезпечене життя в будь-якій країні за його бажанням. У свій час одержимо такі накази і щодо вас… Останнє. Завжди пам’ятайте: ви не просто солдати, ви солдати-політики. Великої визвольної політики, від майбутньої перемоги якої залежить і доля вашої батьківщини. Бажаю вам успіху.