— Можливо. Але не головне! Ми самі даємо підставу Москві кричати, що в Радянський Союз закидають дрібних карних злочинців!
— Добре було б, якби перед курсантами виступив сам Барков, — задумливо промовив Суботін. — Шкода, що він не повернувся трохи раніше.
Гарц з насмішкою подивився на нього.
— Боюсь, що чекати його довелося б дуже довго…
— Я думав… — Суботін розгублено затнувся.
— Він думав! — посміхнувся Гарц. — А ще хочете, щоб я вважав вас розумним!
Так, усе зрозуміло: повідомлення Гарца про Баркова брехня.
— Що робитимуть курсанти до вечора? — спитав Гарц.
Суботін глянув на годинника.
— Зараз вони закінчать підготовку спорядження. Більше не буде ніяких занять. О шістнадцятій нуль-нуль прощальний обід. Потім — сон. Підйом — за годину до старту. Інструктаж штурмана по карті і виліт.
— Обід треба провести в невимушеній і навіть веселій обстановці. Буде вино і віскі. Я вже розпорядився.
— Дуже добре! Я теж думав про це. Ви на обід прийдете?
— Мабуть, ні. Нехай за столом будуть тільки росіяни. Російська мова. Російські звички. Я не хочу заважати.
— Можливо, ви маєте рацію.
До обіду Суботін не міг зайти в «Пролісок». Гарц весь час був на аеродромі. Перед самим обідом він повернувся з штабу в будиночок і побачив Суботіна, який сидів в оточенні курсантів на галявинці. Всі хотіли встати.
— Сидіть, сидіть! — Гарц жестом підізвав Суботіна. — Що у вас тут робиться?
Суботін посміхнувся.
— Намагаюсь надолужити те, що було пропущено з політики. І знаєте, що я вам скажу? Вони на диво добре розуміють суть своєї справи.
Гарц кивнув головою.
— Я приїду перед стартом.