Гарц поцікавився, чи немає до нього запитань. Обізвався тільки Костянтин Ганецький.
— Чи можна, — почав він, — коли буде гостра потреба, просити захисту у вашого посольства в Росії?
— Ні в якому разі! — раптом із злістю відповів Гарц.
Курсанти знову взялися припасовувати спорядження, а Гарц, підкликавши Суботіна, попрямував до будинку. Суботін ішов за ним і думав: невже Гарц сказав правду про повернення Баркова? Чому в його промові було так мало політики?
У кімнаті Суботіна Гарц сів за стіл і замислився. Обличчя в нього було розгніване. Суботін стояв біля дверей.
— Як вам сподобалось питання вашого курсанта? — звернувся, нарешті, Гарц до Суботіна.
— Питання безглузде, — знизав той плечима.
— Ідіотське! — вигукнув Гарц. — Воно свідчить про відсутність політичного розуміння своєї місії.
— Ви маєте рацію… Я, між іншим, дивуюсь, чому ви майже нічого не сказали їм про політичну суть операції.
Гарц кинув на Суботіна лютий погляд.
— Чому? Чому? Тупоголові діячі в генеральських мундирах є скрізь! У нас — теж! Бачите, проголошено новий підхід до цієї справи! Політика, мовляв, для переміщених осіб — ненадійна гарантія. Головне — це гроші і очікування райського життя!
— Тим часом росіяни дуже схильні саме до політики, це вже в їхніх радянських звичках, — сказав Суботін.
— Я теж так думаю. Ну от, а внаслідок цього в них виникає думка бігти в посольство. Цілковите нерозуміння політичної суті операції!
Так Гарц трохи відкрив Суботіну важливу обставину: вони не вірять в політичну відданість переміщених осіб. Ну що ж, це дуже приємно. Тепер про Баркова…
— Думаю, — сказав Суботін, — що з цієї ж причини вони байдуже поставились до повідомлення про повернення Баркова.
— А ви часом не вибовкнули їм про його провал? — швидко спитав Гарц.
— Ви вважаєте мене дурнем?
Гарц помовчав.
— Так, факт: на жодному обличчі я не помітив радості з приводу повернення товариша. В них, мабуть, ця новина може викликати тільки одне почуття — заздрість.
— Це теж сильне почуття, — зауважив Суботін.