— Хочу! Так, хочу, щоб вас вигнали! Ви, шеф, хороша людина! Поля не обдуриш, у мене на людей нюх шоферський. Тож слухайте, шеф… Ви хороша людина, а займаєтесь чорт знає чим.
— Що ти верзеш? — образився Суботін. — Випий зельтерської, промий мозок.
Але Поля вже не можна було зупинити. Він схопив Ганса за руку.
— Слухай, Фріц, я розкажу тобі, чим він займається…
— Мовчати! — тихо, але владно промовив Суботін. — Забув, що ти в армії, що для базік є військовий суд?
Поль дивився на Суботіна з ненавистю. Потім ця ненависть ураз згасла в його очах, руки безвільно повисли, наче він збирався стати за командою «струнко». І раптом шофер заплакав, по його скам’янілому обличчю текли сльози.
Ганс нахилився до нього через стіл.
— Слухай, друже, як тобі не соромно? Ти ж мужчина.
— Мені набридло… — по-дитячому схлипнув Поль. — В аеродромний бар мені заходити не можна — там тільки для офіцерів. Тут я теж не людина… — Він рвучко обернувся до Суботіна.
— Ідіть, шеф! Перекажіть усе начальству! Нехай мене судять! — В очах його знову спалахнула ненависть. — Але буде суд і вам за ваші брудні справи! Буде!
Поль підвівся і не озираючись пішов до дверей.
— Цікаво? — тихо спитав Суботін.
— Дуже, — відповів Ганс.
— На добраніч. Я наздожену його. Щоб він, бува, там не вчинив скандалу…
На шосе Суботін наздогнав Поля і взяв під руку. Той не опирався. Мовчки вони дійшли до аеродрому. Суботін підштовхнув Поля вперед, і він благополучно проминув вартового, який про щось замислився.
49
Виліт курсантів було призначено в ніч на неділю. Суботін дізнався про це лише в п’ятницю ввечері і дуже занепокоївся.
Поки що він знав тільки одне: агентів закидатимуть парами одночасно з трьох літаків. Але досі не міг довідатися про місце, де їх скидатимуть. З деяких відомостей міг тільки здогадуватися, що районом дій шістьох агентів має стати Білорусія.
Суботін пішов до майора Лавенса, але той теж не знав точної адреси приземлення.
— Та й навіщо це вам? — глузливо спитав він. — Якщо не помиляюсь, ви ж самі не летите.