— Служити ще довго? — співчутливо спитав Суботін.
— Довго… Коли в дивізії був, служилося легше. Товариші… Розумієте? А тут… — Він махнув рукою. — Якби не «Пролісок», вмерти можна. Може, поїдемо, шеф?
— Їдьмо, маршале.
«Пролісок»… Так називався придорожній ресторанчик недалеко від аеродрому. Поглядаючи збоку на шофера, Суботін думав, чи випадково згадав Поль «Пролісок». Справа в тому, що з учорашнього дня цей ресторанчик став для Суботіна місцем явок для зв’язку з своїми. Але Поль, мабуть, базікав з сердечної простоти. Та все одно треба бути насторожі.
Повернувшись, Суботін застав курсантів дома. Після вечері ніхто не розходився. Настрій у всіх був невеселий. Помітивши це, Суботін удав, ніби вечірні стрибки пройшли нормально, і, не згадуючи про них, почав смішно розповідати, як він сам стрибав уперше. Через те, що він справді стрибав, у його розповіді було багато такого, що тільки-но пережили курсанти. На їх обличчях засяяли посмішки…
Курсанти розійшлись по кімнатах і полягали спати. Суботін зайшов до чергового по штабу і спитав метеорологічне зведення на завтра. З аеродромного бару долинали голоси, музика. Суботін через штабну прохідну вийшов з аеродрому і попрямував до «Проліска».
«Маршал» Поль був уже там і навіть встиг випити. Найсмішніше, а може, найтрагічніше було те, що він сидів за одним столиком із зв’язковим Суботіна — це був літній чоловік з неголеним, брезклим обличчям > п’яниці.
Хазяїн дрімав, прихилившись до буфета. Крім цих двох, у ресторанчику не було нікого. Місцеві відвідувачі розійшлись по домівках. На столі стояла почата пляшка віскі. Мабуть, її приніс з собою Поль.
— Шеф! Сюди! Сюди! — загорлав Поль.
Хазяїн ресторану прокинувся. Суботін подав йому знак не турбуватися.
— Сідайте, шеф. Знайомтесь. Звіть його Фріцем… хоч він називає себе Гансом. — Поль п’яно розсміявся. — Хочете, шеф, послухати ідіота? — Поль показав на свого товариша по чарці. — Він тільки-но переконував мене, нібито їхній Гітлер — геній, якого не зрозуміли. Через це, каже, я і п’яницею став. З горя, так би мовити. Пане Фріц, може, ти божевільний?
Ганс ображено відвернувся.
— Не треба сміятися з нього, — тихо сказав Суботін англійською мовою. — Краще налий мені трохи.
Поль підвівся, похитуючись пішов до стойки по склянку. Поки він ходив, за столом було сказано пошепки дві фрази.
— Він не намагався про щось дізнатися? — спитав Суботін.
— Заспокойтесь. Нудьгуюче щеня, не більше… У вас що-небудь є?
Суботін заперечно похитав головою.
Поль налив Суботіну віскі, цокнувся і випив. Суботін відпив ковток і одсунув склянку.
— Не можна, — посміхнувся він шоферові. — Ти хочеш, щоб твоє начальство мене вигнало?
Сталося несподіване. Поль ударив кулаком по столу і вигукнув: