— Можна глянути?
— А гроші?
Рутковський кивнув на плаский портфель, що стояв на столі.
Пан Зіновій трохи повагався й витягнув із спідньої кишені піджака акуратно складені аркуші, подав Рутковському. Максим розгорнув їх повільно, насилу стримуючи тремтіння рук. Одразу зрозумів, що автентичність списків по викликає сумнівів: старий газетний папір, трохи потертий на згинах, пожовклий…
Цим списком займатимуться органи безпеки, а пан Лодзен нехай будує рожеві замки…
Максим поклав аркуші до чорної шкіряної теки. Відімкнув портфель, висипав пачки грошей просто на стіл.
— Лічіть, — запропонував. — Тут п’ятдесят вісім тисяч дев’ятсот доларів.
— Має бути шістдесят дві тисячі.
— Ви забуваєте про п’ять процентів комісійних.
— Невже?
— Гадаю, в шановного пана ще нема склерозу.
— Ну, добре… — В холодних Лакутиних очах загорілися зелені вогники. Присунувся до столу, тонкими пальцями почав перебирати гроші. — Я візьму ваш портфель.
— Будь ласка.
Лакута швидко лічив пачки й кидав до портфеля. Ворушив губами й нічого не бачив навколо. Обличчя в нього загострилося й волосся, принаймні так видалося Максимові, стало сторч.
Закінчивши рахувати, пан Зіновій замкнув портфель, заховав ключ до гаманця, а портфель затиснув під пахвою. Якось жалібно всміхнувся Рутковському й підвівся.
— Прошу передати полковникові, — він уже заспокоївся й знову став колишнім Лакутою, статечним і трохи пихатим, — моє вітання й найкращі побажання.
— Хвилинку… — Максим поклав на стіл папірець. — Прошу розписатися.
Подав Лакуті ручку.
Пан Зіновій зиркнув недбало, та, побачивши цифри, скоса подивився на Рутковського хитрим оком. Зрозумів усе одразу, бо запитав не криючись:
— Решта панові Лодзену?
ebooksa