— О’кей, — швидко погодився полковник, і Рутковський ще раз пересвідчився, що Лодзен, звичайно, не випустить готель з поля зору.
Максим узяв портфель, полковник дружелюбно поплескав його по плечу, попередив:
— Чекаю на вас не пізніше першої.
— Я не затримаюсь.
Рутковський пішов, помахуючи портфелем. Мав надію, що агенти із служби охорони станції ще не взяли його під свій нагляд саме зараз, коли до зустрічі з Лакутою лишалося три години і є час розкрутити все так, як домовилися з Олегом.
Червоний «фіат» був припаркований з самого краю стоянки: Рутковський приїхав сьогодні трохи раніше, щоб зайняти саме це вигідне місце.
Максим рвонув машину, озирнувшись, чи не рушив хтось навздогін. Одразу повернув праворуч. Маршрут цей він вивчив дуже добре, знав усі круті й несподівані повороти і переслідувачів помітив би негайно.
— Здається, ніхто не сів йому на хвіст…
Поворот ліворуч, потім праворуч у завулок, знову праворуч — позаду нікого…
Рутковський зупинився біля таксофону, набрав номер і почув Стефин голос.
— Доброго ранку, люба, — мовив, — як ся маєш?
— Щось трапилося? — Голос Стефи був тривожний.
— Ні, все нормально, тільки ось що: зателефонуй Лакуті — зустріч переноситься в готель «Зелений папуга».
— Чого?
— Береженого й бог береже.
— Можливо, це й правильно.
— П’ятдесят сьомий номер.
— Час той же?
— О дванадцятій.
— Гаразд.
ebooksa