Ні, вирішив Лодзен, усе це дурниці, просто Рутковський ще недосвідчений і не знає всіх правил, заведених у розвідці. Та й звідки йому знати? Зелене хлопча, що з нього візьмеш?..
— Ідіть і працюйте, — відпустив він Максима. — До кінця робочого дня прошу не залишати приміщення.
Увечері, коли Рутковський виходив зі станції, вахтер попросив його пройти до окремої кімнати. Двоє агентів служби охорони ретельно обшукали Максима, вибачились і відпустили. І в машині хтось побував: пачка «Кенту» лежала на щитку не зовсім так, як залишив її Рутковський.
Робили обшук і на квартирі.
Слава богу, Рутковський передбачив усе і передав одержані від Лакути гроші Олегові. Причепитися полковникові Лодзену не було до чого.
— Ти можеш зараз приїхати до Сенишиних? — Стефин голос звучав тривожно.
— Звичайно.
Чесно кажучи, Максимові хотілося побайдикувати після вчорашнього напруженого дня. Але він відчув: щось сталося, Луцька даремно не дзвонитиме.
— Не барися.
— Виїжджаю.
Стефанія трохи подихала в трубку, видно, хотіла щось додати, однак нічого не сказала й дала відбій.
Луцька з Іванною пили каву. Стефа спокійно привіталася з Максимом і, відставивши чашечку, так само спокійно повідомила:
— Вчора вбито Лакуту…
— Лакуту? — непідробно здивувався Максим. — Невже?
— Його задушили у власній машині в лісі неподалік від Гарміш-Партенкірхена.
Рутковський збагнув усе одразу: Богдан і Йосип… Їхній почерк. Дізналися про гроші й пограбували Лакуту.
Вдаючи здивованого, він запитав:
— І для чого потрібно було вбивати Лакуту? Такий статечний і розважливий пан.
— Ти бачив його останнім… — багатозначно мовила Стефанія.
— Ну й що?
ebooksa