Стефанія сказала так, наче між ними нічого й не сталося:
— Не затримуйся.
— Постараюся.
Максим підвівся, Стефа взяла його за руку, й вони рушили берегом ручая, перестрибуючи через каміння.
Обминули нагромадження валунів — улюблене Максимове місце: йому подобалося видиратися на них, горішній камінь утворював сідло, тут можна було довго сидіти, милуючись напрочуд гарним краєвидом. Попереду ручай, що ніс свої стрімкі води через кам’яний хаос, дубовий гай на протилежному березі, буйні трави трохи нижче.
Рутковський зупинився. Подумав, що, певно, ніколи більше не сидіти вже йому на валуні й не бачити трьохсотрічних велетнів по той бік річки.
— Зачекай, — попросив він Стефу, — зачекай, я зараз.
Він швидко дістався сідловини, став на неї, щоб далі бачити, повернувся ліворуч — тут починалося чагарникове царство, ген виднілася стежка, що губилася в кущах, ручай і навіть червоний дах його «фіата» віддалік.
Біля машини хтось стояв, а може, це тільки видалося Максимові, бо чоловіча постать одразу зникла. Ні, таки там хтось був, Рутковський не міг помилитися. Випадковий перехожий чи рибалка?
Максим затримався на хвилину; чоловіча постать з’явилася знову, тепер вона віддалялася від машини, пірнаючи в кущі й виринаючи з них. Потім чоловік вийшов на галявину, ішов швидко, і навіть звідси було видно, як він накульгує.
Максим скотився з валунів.
«Невже Кульгавий? — подумав він. — Що йому треба біля машини? Засідка, і влаштувала її Стефа?..»
А Стефанія дивиться весело й відкрито, невже вміє так прикидатися?
Але ж Кульгавий поспішав од машини до шосе, якби засідка, то заховався б у кущах, там така гущавина, що за крок нічого не помітиш.
— Ходімо… — Максим пропустив Стефанію вперед, ішов, не поспішаючи й сторожко вдивляючись у кущі.
Дівчина помітила це, але ніяк не зреагувала: підстрибувала жваво й наспівувала тихесенько:
Нарешті вони вийшли на галявину, біля «фіата» нікого не було.
Рутковський обійшов навколо машини. Ніяких слідів, тільки трава ледь прим’ята, але ж прим’яти її могли й вони із Стефанією, коли виходили з машини.
І все-таки, чому Кульгавий крутився тут?..
— Поїхали? — Луцька нетерпляче взялася за ручку дверцят.
ebooksa