Рутковський із злістю зламав соснову гілочку.
— Прикро, — сказав він. — Прикро кидати тут усе. Така гарна робота, сидіти б і сидіти.
— Угу, — кивнув Олег, — це правда, і, може, в Центрі щось придумають. Але ж ти й так зробив багато. Секретні документи «Свободи», вони знаєш скільки важать? А списки Лакути?
— У мене таке відчуття, ніби я тільки почав. Як на першому курсі інституту.
— Ну, бувай, — підвівся Олег. — У мене ще справи… А ти сьогодні не ночуй вдома. Завтра вранці збери речі і їдь. Відпочивай, поки тебе не знайдуть.
Він зник у сосняку, наче розчинився в ньому, й хвилин через десять білий «пежо», перевалюючись на вибоїнах лісового путівця, майнув за деревами.
До Мюнхена Рутковський повернувся, коли вже смерклося. Хотів переночувати в готелі, але роздумав і поїхав до Сенишиних. Юрія знову нема вдома, а Іванна завжди рада йому, їй також сумно, і вони разом якось перебудуть цей вечір. Подивляться телевізор або підуть у кіно.
Про всяк випадок Рутковський поставив свого «фіата» на сусідній вулиці, навряд щоб Кульгавий Диявол вистежував його, проте береженого й бог береже.
Іванна справді зраділа Максимові, заклопоталася з вечерею, заварила духмяний чай. Вона одразу зрозуміла, що в Максима неспокійно на душі, але ні про що не розпитувала.
Після вечері Максим, пославшись на втому, пішов спати. Заснув напрочуд швидко й спав міцно, без сновидінь. Прокинувся, коли сонце вже зазирало до кімнати, певно, миготливі сонячні зайчики й розбудили його. Швидко одягнувшись, збіг униз, до Іванна вже смажила яєчню. Вона розбила мало не десяток яєць, Рутковський здивувався, навіщо аж стільки, й Іванна пояснила, що дзвонила Стефанія, вона недавно виїхала з дому й зараз буде тут, снідатимуть утрьох.
Побачення з Луцькою не входило в Максимові плани, але, зрештою, він не мав нічого проти зустрічі.
Стефанія приїхала на таксі, вона була в темній кофтині й спортивних штанях, наче збиралася в подорож. Подивилася на Рутковського, ніби щось знала, і, виявилось, таки знала, бо сказала без будь-якої підготовки:
— Вчора я дзвонила Катрі Кубійович, і вона повідомила, що ти взяв тижневу відпустку. Кудись збираєшся?
— Та ні, просто втомився.
— Воно й видно… — В голосі Луцької прозвучала іронія.
Вести розмову в такому ключі Максимові не хотілося, він нічого не відповів, слава богу, Іванна покликала снідати.
За сніданком вони майже не розмовляли. Максим кілька разів ловив на собі Стефині погляди: виходить, учора вона розшукувала його не тільки на роботі, сподівалася, що з’явиться хоча б пізно ввечері додому, мабуть, дзвонила кілька разів і тільки вранці на всяк випадок зателефонувала Іванні.
Іванна пішла на кухню по каву, і Стефанія запитала:
— Що ти сьогодні робиш?
Максим знизав плечима. Луцька зрозуміла це по-своєму й запропонувала:
ebooksa