— Опустіть руки! — наказав він. — І поверніться…
Той повернувся чітко, як на навчанні, стукнувши підборами. Кліпав очима, дивився злякано.
— Ваші документи! — простягнув руку Дорош.
Німець тремтячими пальцями розстебнув мундир, подав солдатську книжку.
— Рядовий Курт Блумберг, — доповів він. — Ми зупинились тут неподалік, місцеві жителі сказали, що в лісі є сіно, і наш унтер-офіцер послав мене подивитись…
— Яка частина? — поцікавився Дорош.
— Обоз… обоз тридцять восьмої дивізії.
Дорош усе ще не вирішив, як йому вчинити. Ясно було одне: відпускати солдата не можна — мабуть, здогадується про щось, бо пальці тремтять і погляд усе ще переляканий.
— Де розташувався ваш обоз?
Солдат тицьнув пальцем на південь.
— Там… За три кілометри є село…
Дорош звірився з картою — не бреше. Треба негайно йти звідси. Хотів уже віддати наказ, однак солдат зрозумів, що зараз вирішується його доля, й мовив швидко:
— Гер обер-лейтенанте, я повинен доповісти вам, що по дорозі сюди зустрів загін есесівців…
Дорош запитав удавано байдуже:
— І що ж?
— Мені здалося, це зацікавить вас.
— Чому? — запитав Дорош, упевнившись, що солдат, видно, таки здогадався, хто вони насправді, і в піжмурки тепер грати ні до чого. Підступив до німця. — Де ви бачили їх?
— На узліссі. Есесівці заглибилися в ліс…
— У якому напрямку?
— Здається, на схід.
ebooksa