— Єфрейторе Дубинський! — суворо обірвав лейтенант. — Ви багато собі дозволяєте!
Пашка опустив голову, пробуркотів щось, але Дорош уже не слухав його.
Втрутився Цимбалюк:
— Не збрехав… Звідки йому знати про поліцая? Гарний, виявляється, фріц, а ти б його, — штовхнув ліктем Дубинського в бік, — обов’язково кокнув.
— Отже, так… — сказав Дорош. — Будемо обходити всі населені пункти… І уникати безпосередніх контактів з німцями.
— От гад! — вирвалося в Дубинського.
— Ти про кого? — здивовано глянув на нього Котлубай.
— Поліцайська морда… Я б його зараз! — Дубинський поправив на грудях автомат.
Вигук Дубинського якось згладив неприємне враження від його агресивності. Цимбалюк усміхнувся й мовив розважливо:
— А ти думав, що поліцай цілуватиметься з тобою? Ми пішли, а він доповів куди треба: зупинялися п’ятеро, на двох сухої нитки не знайдеш… І це через кілька годин після вибуху на переправі… Тепер жандарми й есесівці знають навіть наші прикмети…
— Годі! — Дорош переклав парабелум у зовнішню кишеню плаща. — Вперед, хлопці, і не ловити гав!
Коли вони рушили, Котлубай наздогнав лейтенанта, прошепотів схвально:
— Молодець, Миколо! Правильно вирішив.
Дорош скосив на нього хитрі очі. Удав, ніби не зрозумів.
— Ти про що?
— Облиш, Колю… Про Сугубчика.
— А що мені залишалось? До того ж, бачиш, той обозник виявився порядним.
І знову Цимбалюк вів групу, що розтяглася ланцюжком. Ліс почав рідшати, попереду блиснуло озеро. За ним лежав путівець — той самий, який пройшли танки фон Зальца і який міг би вивести їх до Трубничів. Найкоротший шлях, але для розвідників тепер він був заказаний.
Дорош зупинив групу. Лейтенант вирішив обійти озеро з півночі по дрібноліссю, але перед цим трохи перепочити й поснідати. Спустилися в неглибокий байрак і ледь не наскочили на есесівську засідку. Слава богу, Цимбалюк перший помітив солдатів. Він упав за кущ, махнувши товаришам, і обережно відповз назад. Почали радитись.
Есесівці зайняли гарну позицію — на крутих схилах байраку. Якби сержант вчасно не помітив їх, розвідники попали б під перехресний вогонь, і навряд чи хтось залишився б живий. Але іншої дороги не було. Праворуч — болото, ліворуч — мочарі з рідкими кущами: туди тільки сунься — перестріляють, мов куріпок.
ebooksa