— Слухайте, ви! — нараз запально заговорив Сугубчик. — Я відпущу вас, коли дасте слово честі, що нікому не скажете про нашу зустріч.
Солдат розплющив очі. Спочатку він дивився приголомшено, потім якась тінь майнула на його обличчі.
— Звичайно, — озвався він, — я даю вам слово честі.
— То йдіть…
Німець переступив з ноги на ногу.
— Я хотів сказати… Тільки зараз згадав… Знаєте, перелякався, і зовсім з голови вилетіло. Оті есесівці, що мене зустріли… з їхньої розмови я зрозумів, що вас виказав місцевий поліцай…
У Сугубчика витягнулось обличчя: треба швидше попередити Дороша.
— Спасибі!
Він повернувся й побіг, не чекаючи, поки німець піде.
Солдат щось гукнув йому вслід, але Сугубчик уже не чув — обігнув курінь і зник у кущах.
Розвідники помітили, точніше почули його здалеку: зупинились, очікуючи.
Задихаючись, Сугубчик сказав про щойно почуте від німця.
— Ти відпустив його!.. — раптом вигукнув Дубинський. — Ви тільки гляньте, цей паршивий фріц набрехав йому казна-що, а він вуха розвісив і відпустив його! Ти не виконав наказ і підеш під трибунал, Сугубчик!
Усі мовчали. Сугубчик стояв, опустивши голову.
— Чого ж ви мовчите? — крикнув Дубинський. — Він, — тицьнув пальцем мало не в обличчя Сугубчикові, — він відпустив ворога й не виконав наказу!
Дорош повернувся до Пашки.
— А хто тобі сказав, що Волков не виконав наказу?
— Але ж він не заперечує!..
— Я не наказував убивати солдата! — сказав Дорош твердо. Він пильно глянув у вічі Сугубчикові. — Я наказав відвести того обозника за кущі, щоб він не побачив, куди ми пішли.
— Ти?.. Ти наказав таке?.. — не повірив Пашка.
ebooksa