Пілот боязко протиснувся в літак, оглянув рацію і безнадійно похитав головою.
— Не буде діла…
— Координати? — коротко запитав Дубинський.
— Приблизні. Василь Васильович устиг тільки передати повідомлення про вимушену посадку. Відмовив бензопровід.
Що ж, у Петропавловську знають про аварію й почнуть розшуки. Однак погода така, що навряд чи літак або вертоліт підніметься в повітря. А туман і мряка можуть стояти тут місяць…
Дубинський перепитав вимогливо:
— І все-таки, де ми?
— За сто двадцять — сто п’ятдесят кілометрів від Петропавловська. — Олег розклав карту, тицьнув пальцем. — Тут.
Дубинський замислився. Найближчий населений пункт кілометрів за дев’яносто, подолати цю відстань буде важко. До речі, як у них з харчами?
Пілот лише розвів руками.
— Здається, щось є у Галі… — сказав невпевнено.
— Що з нею?
— Нога… Треба подивитись.
Вони вийшли з літака. Дівчина сиділа в незручній позі просто на землі, пальто в неї промокло. Дубинський скинув з себе шкірянку, розстелив поряд, наказав:
— Лягайте!
Дівчина подивилася на нього злякано і все ж лягла горілиць. Олег стояв розгублений, і Павло Олександрович зрозумів, що з нього поганий помічник. Обмацав ногу дівчини, та скрикнула від болю, мовив грубувато:
— Терпи, це ще тільки квіточки!
Обережно розстебнув блискавку на чобітку і зняв його. Дівчина ще раз зойкнула, але Дубинський уже не звертав на це уваги: з першого погляду збагнув, що ногу зламано.
— Доведеться накладати шини, — сказав Олегові. — Розбий ящик і принеси дошки.
Галя стогнала, зціпивши зуби, потім замовкла і, поки чоловіки обробляли їй ногу, мужньо терпіла біль. Дубинський відкликав Олега, запитав тихо:
ebooksa