Ні, він не може послати вперед Олега — якби вирішувалася доля тільки його одного, але ж дівчина!.. Загине дівча, таке молоде, вродливе й чорнооке.
Вони пройшли ще з кілометр, і Олег зупинився. Його хитало, хлопець ледь не впав на вологу землю. Не краще почувався й Дубинський — простягнувся біля Олега. Швидко насувалися сутінки, і мокрий сніг знову почав сипати з цього клятого хмарного неба.
Відпочивши, чоловіки назбирали хмизу, розпалили вогнище. Трохи зігрівшись, лягли на вузькому брезенті біля дівчини і заснули.
Дубинський прокинувся від холоду. Галя ще спала, а Олега не було. Павло Олександрович вирішив, що той подався по хмиз — перед дорогою треба було випити гарячого чаю. Дубинський помахав руками, щоб хоч трохи зігрітися, взяв чайник і пішов по воду. Почекавши ще трохи, заходився розпалювати вогнище сам. Сире гілляччя горіло погано, дим виїдав очі, але вода в чайнику скоре нагрілася.
Галя прокинулася від диму, сіла й запитала:
— А де Олег?
— Мабуть, збирав дрова.
Дубинський підкинув гілочок у вогонь, підвівся й крикнув:
— Олегу!
Ніхто не відгукнувся. Павло Олександрович покликав ще раз, але марно.
— Не чує… — сказала Галя.
Дубинський лайнувся в душі й знову пішов по дрова. Поки збирав, вогнище згасло, довелося знову роздмухувати, але вода все ж закипіла.
А Олега все не було.
Павло Олександрович попросив дівчину дістати чай для заварки. Покопавшись у сумці, Галя підвела на Дубинського розгублені очі й прошепотіла:
— Чаю нема… і взагалі… — вона не докінчила, висипала з сумки продукти просто на брезент.
Дубинський глянув і все збагнув.
Олег пішов від них. Пішов, захопивши частину продуктів. Рівно третину, а чай забрав увесь.
Галя схлипнула, зовсім по-дитячому розтерла сльози на щоках, хотіла щось сказати і розридалася вголос.
Дубинський не став її втішати, пішов до вогнища і приніс чайник. Налив дівчині повний кухоль окропу, підсунув цукерку й маленький шматочок хліба з кружальцем ковбаси.
Галя заперечливо похитала головою, та Павло Олександрович гримнув на неї:
ebooksa