Гіркий дим. Міст

Швейцар люб’язно всміхнувся Кочмареві, беручи його капелюха. Про всяк випадок усміхнувся й Рутковському. Зрештою, тут кожного зустрічали усмішкою: чого варта зайва люб’язна усмішка — ані пфеніга, а вона підіймав у клієнта настрій, сповнює вірою в свою щасливу зірку, а це обертається на пряму вигоду для власника закладу.

— Вечеряли? — коротко запитав Кочмар у Рутковського, коли вони підіймалися сходами, застеленими червоною килимовою доріжкою.

— Звичайно.

— Тоді по чарці для настрою — і до столу.

Бармен налив їм французького коньяку. Максим потримав келих у долонях, щоб хоч трохи нагріти, але Кочмара вже брала нетерплячка, дух азарту вселився в нього, зіниці розширилися й потемнішали. На лобі виступив піт, риси обличчя загострилися й набрали якогось хтивого виразу. Тепер він нагадував Рутковському старого і облізлого тигра, лютого й досвідченого, який ще зберіг свою силу, принаймні може огризнутися.

— Ну, — прошепотів пан Роман збуджено, — давайте гроші, новачкам завжди щастить, і я спробую поставити на вашу карту.

Рутковський витягнув бумажник, Кочмар блискавично перехопив його і заховав у задню кишеню штанів, наче й не було бумажника, а пан Роман не солідний шеф цілого відділу радіостанції, а звичайний фокусник.

— Скільки? — запитав.

— Тисяча.

Кочмар легенько обійняв Максима за стан.

— А ви мені все більше подобаєтесь.

— Тішу себе надіями, що виправдаю ваші сподівання.

Вони підійшли до столика, за яким сиділа вродлива дівчина з довгими приклеєними віями і яскравими, навіть надто яскравими губами.

— Хелло, Герда, — помахав їй рукою Кочмар, — я привіз хлопця, сподіваюсь, він сподобається тобі.

Герда підвела довгі вії, зиркнула схожими на сливи очима і, видно, лишилася задоволеною, бо прийняла зі стільця поряд себе сумочку.

— Я пішов, — сказав Кочмар, — бажаю вам веселого вечора.

— А вам виграшу.

Кочмар сплюнув через ліве плече й попрямував до грального залу не озираючись.

Герда виявилась досить мовчазною, і це влаштовувало Рутковського. Він замовив віскі і якусь закуску. Герда мовчки пила келих за келихом, і щоки в неї порожевіли. Двічі вона запрошувала Максима танцювати, вибирала танці повільні й притискалася до Рутковського, обійнявши його за шию обома руками.

З Гердою все було зрозуміло: вона чесно заробляла свої гроші, й на неї Максим міг не звертати уваги. Просто попросив кельнера принести ще пляшку, сидів, розглядаючи відвідувачів, і з нетерпінням чекав на Кочмара.