— Де ж їм бути? В піджаку.
— Порядок.
— Допоможете мені довести пана до ліфта?
— Звичайно, вам самому не впоратися. Важкий…
— Йому сьогодні пощастило.
— Я ж бачу: набрався…
— Зірвав гарний куш.
— Поздоровляю. Замочували?
— Як водиться.
— Щастить людям…
Таксист знову замовк, і Максим обережно поклав чохол з ключем назад до секретної кишеньки. Застебнув її блискавкою, сидів і слухав, як б’ється серце. Певно, лише трохи швидше, ніж звичайно, невже він не хвилюється? Звісно, хвилюється, хвилюється й тепер, коли все скінчилося.
Як сказав таксист? Порядок! Так, повний порядок, і тепер треба виходити на зв’язок з Центром. Ще на цьому тижні він побачить свою людину…
А таксі вже в’їхало до Мюнхена й почало петляти міськими вулицями.
Назавтра шеф спізнився на роботу. Рутковський сподівався побачити пана Романа пом’ятим і, як кажуть, не в формі. Проте Кочмар був добре виголений, пахнув дорогим одеколоном, і очі його дивилися пронизливо. Як і гадав Максим, Катря Кубійович покликала його до пана Романа першим.
Шеф, не запропонувавши сісти, подивився на Рутковського нерухомим поглядом. Нарешті мовив:
— З завтрашнього дня, пане Рутковський, працюватимете у кімнаті Ф-7.
— Дякую, шефе, ви вже казали мені про це, і я намагатимуся виправдати ваше довір’я.
Кочмар здивовано знизав плечима.
— Ви маєте на увазі?.. — почав непевно. Лоб у нього пішов зморшками, видно, намагався згадати, що саме трапилось вчора й чого він наобіцяв Рутковському.
Максим не став випробовувати терпіння шефа. Тепер мав довести Кочмареві, що той тримався до останнього. Сказав, віддано дивлячись на пана Романа:
ebooksa