Пурпурові вітрила

Скоряючись моєму погляду, Сінкрайт закрив двері й перебільшено ввічливо вклонився.

— Капітан Ґез уклінно просить вас до столу, — заявив він.

— Передайте капітану мою щиру вдячність, — відказав я з досадою, — проте скажіть також, що я відмовляюся.

— Сподіваюся, вас можна переконати, — правив далі Сінкрайт, — тим більше, що всі ми дуже жалкуватимемо.

— Навряд ви переконаєте мене. Я маю намір провести вечір один.

— Гаразд! — сказав він здивовано і вийшов, повторюючи: — Шкода, дуже шкода!

Передчуваючи подальші замахи, я взяв перо, папір і сів до столу. Я почав писати Лерху, розраховуючи надіслати цього листа при першій зупинці. Мені кортіло дістати велику суму.

На другій сторінці листа знову пролунав наполегливий стукіт; не чекаючи дозволу, в каюту зайшов Ґез.

Розділ XV

Я повернувся з неприємним почуттям залежності, яке відчуває кожен, якщо господарі стають нецеремонними.

Ґез був у смокінгу. Його бездоганній, щодо костюма, зовнішності дико суперечила п’яна судома обличчя. Він був важко, запаморочливо п’яний. Підійшовши так близько, що я, ставши, відсунувся, побоюючись нестійкості його тіла, Ґез оперся правою рукою об стіл, а лівою взявся в боки. Він нервово дихав, намагаючись стояти прямо, і зберігав рівновагу при хитавиці тим, що згинав і розгинав коліно. На те, що я читав листа, Ґез навіть не звернув уваги.

— Хочете повеселитися? — сказав він, велезначно підморгуючи і водночас вивчаючи мене своїм гострим холодним поглядом, що не виказував жодного зацікавлення до цієї фрази. — Я маю намір встановити прості, дружні стосунки. Безглуздо жити нарізно.

— Сінкрайт був, — зауважив я якнаймиролюбніше. — Він, звісно, передав вам мою відповідь.

— Я не повірив Сінкрайтові, інакше не зайшов би, — оголосив Ґез. — Облиште! Я знаю, що ви на мене сердитесь, але всяка сварка повинна мати кінець. У нас дуже весело.

— Капітане Ґез, — сказав я, ретельно добираючи слова і відчуваючи напад люті, хоча я й не хотів розгніватися, і бачив, що змушений покласти край зухвалому вторгненню, обірвати сцену, яка перетворювала мене у власних очах на бовдура, — Капітане Ґез, я прошу вас назавжди забути про мене як про компаньйона з веселощів. Ваше проводіння часу для вас має, треба думати, і сенс, і виправдання, більше я не можу дозволити собі розмірковувати про ваші вчинки. Ви господар, і ви у себе. Але я теж вільна людина, і якщо вам це не зовсім зрозуміло, я беруся повторити своє твердження і довести, що маю слушність.

Сказавши так, я чекав, що він щось буркне за знак вибачення і зникне. Він не змінив позу, не ворухнувся, лише виразніше пополотнів. Відверта, шалена ненависть світилася в його очах. Він зітхнув і застромив руки в кишені.

— Ви мене образили, — поволі вимовив Ґез. — Ще ніхто… Ви зневажили мене, і я вас попереджаю, що ваша зневага трапила туди, куди ви цілили. Цього я вам не прощу. Тепер я хочу знати: як ви уявляєте наші стосунки далі?! Хотів би я знати, так! Мій рейс триватиме щонайменше тридцять днів. Даю слово, що ви покаєтеся.

— Наші стосунки чітко окреслені, — сказав я, не бачачи сенсу поступатися в йому тоні. — Ви отримали двісті фунтів, причому я з вами не торгувався. Натомість я отримав цю каюту, але ваше товариство на додачу до неї — чи не занадто непринадна компенсація?

Був один момент, коли, стежачи за виразом обличчя Ґеза, я подумав, що доведеться викинути його геть. Проте він стримався. Пильно дивлячись мені в очі, Ґез засунув руку у внутрішню кишеню, затримав там її поривчастий рух і урочисто вимовив:

— Я негайно жбурну вам ці гроші назад!