— Тварюка! — вона говорила, задихаючись і хриплячи, вказуючи на Ґеза пальцем. — Це він! Негідник ти! Послухайте, що сталося, — звернулася вона до мене. — Було парі. Я програла. Переможений мав випити пляшку. Я не можу вже пити. Мені зле. Я випила стільки, що й не наздогнати цим шмаркачам. Силою зі мною нічого не зробиш. Я хвора.
— Ти йдеш? — мовив Ґез, хапаючи її за шию. Вона скрикнула і плюнула йому в обличчя. Я встиг зловити занесену руку капітана, бо його кулак просвистів біля мене.
— Ідіть, ідіть! — злякано закричав Сінкрайт. — Це не ваше діло!
Я боровся з Ґезом. Бачачи, що я заступився, жінка вивернулась і сховалася за мою спину. Зігнувшись, Ґез відчайдушним зусиллям вирвав у мене свою руку. Він був у сліпому сказі. Тремтіли його плечі, руки; тряслося й кривилось обличчя. Він розмахнувся; удар припав мені на лікоть лівої руки, якою я прикрив голову. Тоді, щиро жаліючи, що зберігати далі мирну позицію неможливо, я виміряв відстань і зацідив йому просто в рота — за мить Ґез гепнувся на підлогу всім тілом, стукнувшись потилицею.
— Досить! Досить! — закричав Бутлер.
Жінки, верескнувши, зникли. Бутлер устав між мною і поваленим капітаном, якого, піднявши під руки, Сінкрайт намагався притулити до стінки. Нарешті Ґез розплющив очі і підібгав ногу; зауваживши, що він живий, я увійшов у каюту і повернув ключ.
Усі троє говорили за дверима між собою, і я час від часу чув виразні лайки. Розмова перейшла в підозрілий шепіт; потім хтось із них висловив здивування коротким вигуком і похапцем рвонув нагору. Мені здалося, що це Сінкрайт. Тимчасом я приготував револьвер, адже випадало очікувати продовження. Хоча годі було допустити побиття жінки — хай би яку вона мала репутацію, — в почуттях моїх утворилася погана каламуть, схожа на оскому.
Пролунали кроки: це повернувся Сінкрайт. Щойно прийшовши, він голосно сказав:
— Але ж наш пасажир молодець! Та й справді сказати, ви ж перший почали!
— Атож, я погарячкував, — відказав, зітхнувши Ґез. — Ну, що ж, так мені й треба — і за діло, мені не можна так розпускатися. Так, поводився я жахливо. Як ви думаєте, що тепер зробити?
— Дивне запитання. На вашому місці я негайно залагодив би всю історію.
— Дивіться, Ґез! — сказав Бутлер; знизивши голос, він докинув: — Мені все одно, але знайте, що я сказав. І не забудьте.
Ґез повільно розсміявся.
— Справді! — мовив він. — Я зроблю це негайно.
Капітан підійшов до моїх дверей і постукав кулаком з рішучістю нервової, прямої натури.
— Хто там? — спитав я, підтримуючи безглузду гру.
— Це я, Ґез. Не бійтеся, відкривайте. Я шкодую про те, що сталося.
— Якщо ви і справді каєтеся, — заперечив я, мало вірячи його заяві, — то скажете мені те ж саме, що тепер, але тільки вранці.
Пролунав дивний скрип, який нагадував радше скрегіт.
— Ви слухаєте? — сказав Ґез похмуро, пригніченим тоном. — Я присягаюся вам. Ви можете мені повірити. Мені соромно за себе. Я готовий зробити що завгодно, тільки щоб мати можливість зараз же потиснути вашу руку.
ebooksa