Пурпурові вітрила

Я оглянув цих славних людей. Вони переживали подію. Лише по якійсь годині вони звикли до моєї присутності, котра надто їх хвилювала, і ми розбалакалися.

Розділ XVIII

Судно, яке взяло мене на борт, називалося «Нирок». Воно йшло в Гель-Г’ю із Сан-Ріоля з вантажем черепахи. Шкіпер, він же господар судна, Фінеас Проктор, мав шість чоловік команди; шостий із них був помічником Проктора, Нед Тоббоган, на рідкість неговіркий чоловік років під тридцять, красивий і смаглявий. Дівчина із зав’язаним оком доводилася двоюрідною небогою Прокторові й пішла в рейс тому, що з нею нізащо не хотів розлучитися Тоббоган, її визнаний наречений; не менш важливою причиною, як я дізнався згодом, була надія Тоббогана пошлюбити Дезі в Гель-Г’ю. Словом, причини ясні й гарні. З нагоди присутності жінки, хоча б і родички, Проктор зберіг у кишені платню кухаря, звільнивши його із зовнішньо пристойної причини; їжу варила Дезі. Сказавши це, я повертаюся до перерваної розповіді.

Поки я розмовляв з командою шхуни, мою шлюпку підвели до корми, взяли на талі й поставили поруч зі шлюпкою «Нирка». Мій багаж уже лежав на палубі біля моїх ніг. Тим часом вітрила взяли вітер, і шхуна рушила далі.

— Ну, — сказав Проктор, тільки-но встановилося щось на кшталт внутрішньої рівноваги у всіх нас, — викладайте, чому ми зупинилися заради вас і хто ви такий.

— Це історія, яка вас здивує, — відповів я, щойно висловивши свою подяку потиском капітанової руки. — Мене звуть Гарвей. Я плив туди само, куди ви пливете тепер, в Гель-Г’ю, на судні «Та, що біжить по хвилях», під командою капітана Ґеза, і вчора ввечері після великої сварки він висадив мене на шлюпку.

У моєму становищі слід бути відвертим, не зачіпаючи внутрішній бік справи. Отже, усе постало в природному і простому вигляді: я сів за плату (не називаючи цифри, я натякнув, що вона була пристойна і сплачена своєчасно). Я мав також вигадати ціль, з якою вирушив у цей рейс, аби моє нинішнє становище сприймалось як логічний наслідок. В іншому місці іншій людині мені довелося розповісти істину, коли я думав, що… Словом, екіпаж «Нирка» тільки зрідка напихав люльки, щоб натхненно стежити за моєю розповіддю. Мені повірили, бо я не приховував тієї правди, на яку вони чекали.

У мене (так я пояснив) було бажання познайомитися з торговою практикою вітрильного судна, а також дізнатися вимоги та умови ринку в живій комерційній дії. Вигадка мала успіх. Проктор, довгий, сивуватий чоловік зі спокійним м’язисто-гладким обличчям, одразу ж сказав:

— Оце правильна була думка. Я завжди говорив, що, сидячи на місці і читаючи біржові газети, купиш достоту бавовник замість прядива чи патоки.

Останнє в моїй розповіді не довелося перебріхувати, через що вдача Ґеза, щойно я виклав слухачам історію з п’яною жінкою, негайно стала предметом запального обговорення.

— Його треба було просто прикінчити, — сказав Проктор. — І ви не відповідали б за це.

— Він не встиг… — зауважив один матрос.

— Ніколи б я не зійшов у шлюпку, хіба що силою, — правив далі Проктор.

— Він був один, — втрутилася Дезі, яка стояла поряд. Хустка заважала їй дивитись, і вона крутила голівкою. — А ти, Тоббогане, хіба залишився б насильно?

— Це сказав дядько, — заперечив Тоббоган.

— Ну хай і дядько.

— Що з тобою, Дезі? — запитав Проктор. — Звідки в тебе це завзяття, коли йдеться про чуже діло?!

— Ви правильно вчинили, — звернулася вона до мене. — Краще померти, ніж бути побитим і викинутим за борт, якщо вже тут таке злодійство. Чому ж ви не дасте віскі? Ти диви, як він її затиснув!

Вона взяла з легкої руки Проктора пляшку, яку, захоплений усією цією історією, шкіпер тримав між колін, і налила половину бляшаної кварти, доливши води. Я подякував, зауваживши, що не хворий від виснаження.

— А все-ж, — зауважила вона критичним тоном, який означав, що моє становище вимагає обряду. — І вам буде краще.