— Без дівчинки? Х-хе…
— Без дівчинки! Вона підготувала все необхідне. І нам на озері допомагатиме.
— Чим менше людей знатиме про це, тим краще.
— Та Натача така… така… Ну — як добрий хлопець!
— Навіть краща за мене?! — у голосі Абдули відчулася ревність.
Янг хотів відповісти «краща!», але спохватився.
— Ви обоє мої найкращі друзі!
— Ну, гаразд. Вірю… — ревність все ще відчувалася в голосі Абдули. — Веди!
— Веди… Вийдемо за місто, заховаємо все в кущах. А то поки до Натачі донесемо, поки назад…
— А де її схованка? Забрали б, що вона підготувала, і пішли б.
— Ти знову за своє! По-перше, я не знаю де. По-друге, це було б просто свинством, якщо не зрадою.
Йшли нагнувшись, обливаючись потом, дихали важко, як загнані. На Янгові був акваланг, не надівав тільки маску й ласти, а то хоч зараз кидайся у воду. Абдула ніс на руках Тота, а за плечима пару запасних балонів.
— Ще цей собака на мою голову! — обурився Абдула. — А чи добре хоч ти примкнув ялик? Краще було б дістати якийсь ланцюг і за петлю — р-раз! А трос і розв"язати можна, або перерізати.
— Даремно я тобі не дав на Раї спробувати перерізати трос або розв"язати вузол. Кишка тонка!
Ще пройшли мовчки, але кожен думав про ялик. Може, не слід було його примикати на причалі разом з човнами рибалок? Може, краще було б десь за містом витягнути на берег, замаскувати в кущах. Але ж справу зроблено, і нема коли переробляти. Абдулу турбувало, що на якусь Натачу треба гаяти хтозна-скільки часу.
Тота смикався з рук, метляв рожевим язиком, тоненько повискував. Може, хотів води? Але ж і хлопці з задоволенням напилися б, та немає.
За містом дійшли тільки до повороту на кокосову плантацію, і Абдула закомизився:
— Я тут вас почекаю, — скинув з плечей балони. — Тота погодую, постережу.
— Гаразд, нічого удвох бити ноги. Постережи тоді й акваланг, — Янг скинув важку ношу. Звільнене від вантажу тіло втратило рівновагу. Янга потягло вперед, і він аж пробіг, щоб не впасти. — Я швиденько, не сумуй! — І припустив підтюпцем.
Однак це «швиденько» розтягнулося години на дві.
ebooksa