Чому той Піт з компаньйоном, перш ніж залазити в озеро, перегрібав пісок і гальку в струмках? Чи не тому, що там уже сама вода попрацювала немало, промиваючи і пісок і гравій, осаджуючи на дно найважче — метал?
Виходить, треба і струмки перевірити, не тільки глибоку частину озера. Піт не дурний, коли грібся в них.
— Копуни, треба сісти й щось поїсти! — не витримав Янг. — Не полізу більше, поки добре не нагодуєте.
Абдула сипонув рештки з тазика в озеро, зітхнув.
— Це можна. Їсти і я завжди готовий.
— Янге, тобі треба добре підкріпитись, — сказала Натача і пішла під навислу скелю, де лежала торбинка. — Бувало, як накупаєшся, помокнеш у воді — і чорта з рогами, здається, з"їв би!
— Найтерплячіший це я. У тебе торба он де, а мій згорток під майкою уже мозоль натер на пупі. — І Абдула дістав із-за пазухи свій пакунок. — Ось… привітання від донни Терези.
У згортку були дві надрізані булочки, з надрізів спокусливо виглядали смажені шматочки акулячого м"яса.
А Натача дістала з торби каструльку з пшоняною кашею, добре заправленою кокосовою олією і смаженою цибулею, підсмажені кільця манійоки, п"ять бананів, вузлик, жмень зо дві товченого пшона, сірники, складений ніж з відламаним вістрям.
— З крупи кашу зваримо завтра, а цю зараз розігріємо. Абдула, дрова потрібні! — розпорядилася вона.
— У-у, я й так з"їв би, — завів Абдула, але Янг сказав: «Піди, піди, я потерплю…» — І той поліз на кручу.
Коли Абдула відійшов настільки, що почута їх не міг, Янг промовив:
— Ти знаєш, яке золото в самородках на вигляд? Ні… І я не уявляю. І Абдула… Так от, може статися, що ми і не знайдемо нічого.
— Ну й що? Хай воно згорить! — різко відповіла Натача.
— А я думав, будеш насміхатися.
— Янг, тут так чудово, таємниче… Побудувати б хатку біля води… Або он на тому острові.
— Ага… Чудово!
— …І вдвох жити… Я і він, і нікого навколо, тільки птахи співають.
— А хто він?
— Один казковий принц… на тебе схожий. Янг відчув, як його щоки почали палати.
ebooksa